Розділ 3 (частина 2)

Ельріх уже посів своє місце посередині столу. Матінка зайняла своє місце праворуч від нього, а Еліар вмостився ліворуч. Коли очі призвичаїлися до світла, він зміг роздивитися усе як слід.

Людей дійсно було багато. Усі вбрані просто чудово. Жінки у розкішних сукнях яскравих кольорів. Чоловіки у класичних костюмах, камзолах та прямих штанах. Столи ломилися від їжі та вина. Королівський стіл не надто відрізнявся від інших. Прямо перед носом Еліара стояли різноманітні наїдки, такі як: фарширований фазан, запечені ребра із прянощами, копчена риба, свіжоспечений хліб та келихи із червоним вином біля тарілок.

Король підвівся зі свого місця. Гомін розмов миттю перетворився на тишу.

— Радий вітати всіх вас у себе вдома, — мовив король глибоким та твердим голосом, — прошу розпочинати бал, веселіться.

Заграла музика, гомін розмов поновився. Еліар здивовано поглянув на короля. Він-то думав, що король одразу оголосить, що шукає наречену для сина, і розпочнеться кастинг. Та якщо це станеться пізніше — це навіть на краще. Еліар видихнув та взявся їсти фаршированого фазана, що стояв найближче до нього та пити червоне вино.

З-під лоба він спостерігав за гостями, що також сиділи за столами та гомоніли. Він намагався знайти королівські сім’ї, які привезли його можливих дружин. Та людей було так багато, що очі просто блукали вишуканими вбраннями і не знаходили нікого, хто б вирізнявся із натовпу. Тому Еліар вирішив зайнятися цим трошки пізніше, як мінімум, коли наб’є шлунок різними стравами та вип’є декілька келихів вина.

Коли він закінчив із фазаном, відчув погляд батька на собі. Принц звів очі, король насупився, поглядом вказуючи кудись на груди принцу. Еліар і собі поглянув. Червона пляма від вина була ледь помітна на синьому камзолі. Принц вилаявся про себе та взявся витирати пляму серветкою. Добре, що він не вдягнув білий, як йому радила матінка.

Коли пляму вже було не видно, до королівського столу підійшов якийсь чоловік із дівчиною. Еліар звів на них погляд.

— Вітаю, Ваше Величносте, — привітався чоловік.

Вигляд він мав доволі впевнений, одяг вишуканий: гаптований золотом камзол та багато перстнів на руках. Еліар зрозумів, що перед ним стоїть король із іншого королівства.

— Вітаю, — відповів Ельріх та із повагою кивнув.

— Хотів представити вам мою доньку, — чоловік взяв за руку дівчину, поки та зробила реверанс. — Евелін рада буде познайомитись із Еліаром, якщо ви не заперечуєте.

— Звісно, — король кивнув і кинув погляд на сина.

Вигляд дівчина мала пересічний. Не дивно, що Еліар не помітив її у натовпі. Ніжно-рожева атласна сукня підкреслювала струнку фігуру, а червоні щоки свідчили про те, що дівчина неабияк хвилюється. Вона підійшла до принца та знову зробила реверанс. Еліар підвівся та коротко вклонився їй. Він навіть не розпочав із нею розмову, а вже знудився.

— Можливо, потанцюємо? — запитала дівчина, ховаючи очі.

— Звісно, — недбало кивнув принц та пішов із нею до центру залу.

Багато людей вже кружляли у вальсі. І хоча із Еліара танцівник був не вельми, вальс він вивчив ще в дитинстві. Матінка не могла допустити, щоб її син зганьбив її на балу.

Танець із цією дівчиною був доволі нудний. Вона весь час мовчала та дивилася куди завгодно, але не на Еліара. Хоч танцювала вона доволі добре, в кінці вальсу принц навіть не міг згадати її ім’я, а коли повернувся до свого столу, то навіть забув її обличчя. Король скинув голову, мовляв: «Як тобі?». На що Еліар невдоволено похитав головою та надпив вина.

Так продовжувалось чотири рази. Підходили до них не тільки королі, а ще й лорди та якісь люди, що мали гарний вплив у інших королівствах. Із кожним наступним танцем Еліар втрачав настрій все більше і більше. Дівчина якогось там шляхтича відтоптала йому всі ноги та постійно перепрошувала, донька короля зі східного королівства, здавалося, сама неабияк нудилася. Вона час від часу позирала на годинник, мабуть, надіючись, що це скоро скінчиться. Еліар її дуже розумів.

Були й інші дівчата, що самі підходили та запрошували його на танець. Він поняття не мав, хто вони, із яких сімей, та королівський етикет не дозволяв Еліару відмовлятися від танцю.

За декілька годин балу ноги Еліара гуділи, а в очах туманилося від вина, що він випив. Принц саме сидів біля батька та спостерігав за натовпом. Ніхто із дівчат його ані трішечки не зацікавив. Він не міг уявити жодну у ролі своєї дружини.

Звісно, королі часто одружувалися тільки через потребу, без любові та почуттів. Еліар чудово це розумів. Навіть його батьки одружилися не через велику любов. Вона у них виникла через декілька років спільного життя. Хто знає, можливо, у нього так вийде?

— Вітаю, — прозвучав низький голос прямо у Еліара над головою.

Він підняв очі та зустрівся із очима, повними холоду та тіней. Принц одразу зрозумів, хто це. Король північного королівства мав зовсім не дружній вигляд.

У дитинстві він відвідував уроки і вивчав представників інших королівств, і хоча за роки вже майже всіх забув, обличчя цього короля він пам’ятав чудово.

Він мав темні очі, чорне, наче смола, волосся та міцну статуру. Більшість правителів мали великі животи та м’які обличчя. Так само, як батько Еліара, але цей… Здавалося, він тренувався кожного дня. М’язи грали під чорним камзолом, а обличчя зовсім не виглядало старим.

— Ох, Кресторе, радий бачити, — Ельріх підвівся та потиснув тому руку, — я гадав, ти не приїдеш.

— Як же я міг пропустити такий чудовий бал, — усміхнувся чоловік та поглянув на Еліара.

Від погляду тих очей хотілося заховатися. Та принц тільки виструнчився та коротко вклонився.

— Еліаре, ти так змінився, став зовсім дорослим, — усмішка не покидала обличчя короля, він вказав на дівчину біля себе. — Познайомся, це — Ліліан, моя донька.

Дівчина здавалася зітканою із тіней та попелу. Таке ж чорняве волосся, як у батька, майже біла шкіра та темні очі. Вона холодно розглядала Еліара. Після чого усміхнулася кутиками уст та зробила граційний реверанс.