Розділ 2 (частина 1)

Стукіт, грюкіт, голосні кроки в коридорах. Еліар прокинувся вже зі зіпсованим настроєм. Принц потягнувся у великому ліжку та прислухався до гамору за дверима.

Мабуть, підготовка до балу йшла повним ходом. Хлопець закрив обличчя руками та роздратовано зітхнув. Батько казав, що бал відбудеться за декілька днів, але ж не настільки скоро, щоб увесь ранок слуги бігали під дверима його кімнати.

Вчора ввечері Еліар довго не міг заснути. Думки про одруження заполонили його голову та наче бджоли кружляли навколо нього. Він не хотів одружуватися, це здавалося маячнею, адже як можна побратися з людиною, яку не кохаєш? І хоча досвіду в коханні в Еліара було небагато, все ж одного разу він відчув симпатію до дівчини.

Коли принцу виповнилось шістнадцять років, батьки влаштували святковий бал, запросили багато знаті та родин шляхетного походження. Одна родина залишилась у палаці на тиждень, аби погостювати та обговорити питання роботи з батьком. А от донька шляхтича була чарівною. Еліар декілька разів прогулювався із нею садом, за наказом батька, але навіть за день до її від’їзду так і не зміг показати свою симпатію.

Після того випадку Еліара кохання не цікавило. В палаці мешкало багато гарненьких дівчат, час від часу приїжджали гості до батька, він бачив тих красунь у багатошарових сукнях та з рум’яними щоками, які часто пускали бісики Еліару, але ніхто з них його не зацікавив, щиро кажучи, він навіть не пам’ятав їхніх облич чи імен.

Принц хотів сказати батьку, що він проти одруження, хотів висловити заперечення, можливо, навіть посваритися. Але розумів: якщо батько щось вирішив — цього не можна було змінити.

Що ж, є шанс, що на балу йому ніхто не сподобається і батько просто відмовиться від своєї ідеї. Одруження — це справа серйозна, тому навіть якщо він обере дівчину, до весілля можуть минути роки. Від цієї думки Еліару стало трохи легше.

Принц підвівся з ліжка та недбало вдягнувся в одяг, що його слуги залишили на стільчику. Багато хто зі знаті полюбляв, коли їх одягали слуги, та Еліар не бачив у цьому потреби. Він дозволяв до себе торкатися, тільки коли готувався до балу або якогось свята, бо саме тоді вбрання мало виглядати досконало. А принц уявлення не мав, як правильно шнурувати жилети та залишати сорочку незім’ятою.

Еліар натягнув камзол, залишивши верхні ґудзики розстебнутими, вдягнув чорні прямі штани та вийшов із кімнати. Просто на порозі на нього налетіла покоївка, що несла в руках великий стос різнокольорових тканин. Жінка врізалася просто в принца. Вона визирнула з-за стосу тканин із насупленими бровами.

— Гей! — та коли побачила Еліара, обличчя її враз перемінилося. — Ой, перепрошую, Ваша Величносте.

Жінка швиденько вклонилась та позадкувала коридором далі.

Принц не звернув на неї уваги й пішов далі коридором. Йому було цікаво, як ідуть приготування в бальній залі. Адже якщо там майже все готово, можливо, бал розпочнеться вже завтра. А він так сподівався, що «декілька днів» — це хоча б тиждень, але ніяк не два дні. Поки хлопець крокував до зали, бачив багато слуг із квітами, свічками, різноманітним декором та посудом. Вони всі так поспішали, наче бал буде вже сьогодні ввечері. Від цієї думки Еліар тяжко зітхнув.

Бальна зала знаходилась на тому ж поверсі, де мешкав принц. Просто в кінці звивистих коридорів, оздоблених мармуром та величними статуями колишніх королів, знаходилися величезні двері з червоного дерева.

Еліар зайшов всередину і напружився. Зала сяяла розмаїттям кольорів. По боках приміщення вишикувалися столи з білими скатертинами, на кожному — по канделябру та вазі з квітами. Місце короля біля дальньої стіни також було готове. Величезний трон, оздоблений золотом, поряд трон менший — для королеви, та ще трохи менший — для принца. Еліар зітхнув: зала виглядала так, наче залишилось тільки принести їжу і можна розпочинати. І хоча навколо метушилися слуги, продовжуючи розставляти сервізи та декорації, Еліар розумів, що часу до балу залишилося і справді небагато.

— Гарна вийде вечірка, чи не так? — почув він знайомий голос за спиною.

Еліар повернувся та побачив Ріана — кузена, який мешкав в іншій частині замку, через що принц із ним не так часто бачився. Якщо чесно, він дуже радів тому, що майже не зустрічався з ним.

— Мабуть так, — знизав плечима принц, знуджено обводячи поглядом кузена.

Хлопець виглядав доволі міцним та енергійним. Востаннє Еліар бачив його ще взимку, і йому здалося, що за такий короткий час кузен не тільки став масивнішим, а й виріс на декілька сантиметрів.

— Готовий до одруження? — з лукавою посмішкою запитав Ріан.

— То ти вже знаєш... — насупився Еліар. Звідки кузен дізнався про це? Адже тільки вчора ввечері король повідомив Еліару цю новину.

— Всі знають, — кузен наблизився до принца, оглядаючи того від голови до п’ят. — Ельріх говорив мені про намір організувати бал ще тиждень тому, можливо, навіть більше, не пам’ятаю точно.

Принца вшпигнуло відчуття образи. Тобто батько давно вже все вирішив, але розказав про свій намір не сину, якого збирався одружити, а його кузену? Відколи це вони стали друзями, які усім діляться один з одним?

— Зрозуміло, — Еліар намагався зберегти знуджений вигляд, щоб не показати Ріану, що йому насправді образливо.

— Я збирався на тренування, ходімо зі мною? — хитра усмішка розквітла на обличчі кузена.

— Я маю багато справ, мабуть-що не вийде, — почав було задкувати Еліар, та кузен легко взяв того за передпліччя.

— Не вигадуй, я ж знаю, що зі справ у тебе сьогодні — весь день сидіти в саду на сонці та змушувати слуг носити тобі різну їжу та напої.

Еліар насупився. І хоча кузен мав рацію, планів у принца ніяких не було, але все одно прозвучало це неприємно.

— Я чув, ти не відвідуєш тренування? — запитав кузен, прямуючи бальною залою в бік величезних вікон та дверей, що вели надвір, просто в королівський сад.

— Не відвідую, — кивнув Еліар, повільно крокуючи за кузеном.