Розділ 4: Бій за життя

Чарлі не ворушився.
Пальці ковзнули по спусковому гачку, але він не натискав.
Очі в темряві не зникали.
Здавалося, істота навіть не ховалася – вона хотіла, щоб він її побачив.
Вітер повільно хитав гілки, проливаючи залишки дощу на землю.
Чарлі намагався роздивитися більше деталей.
Воно було велике.
Пригнувшись до землі, але при цьому – висотою з людину. Його сегментовані пластини виблискували у слабкому світлі.
Що ти таке?..
Істота повільно нахилила голову, ніби вивчаючи його так само, як і він її.
Чарлі ледве дихав.
А потім – воно почало рухатися.
Але не вперед.
Воно обходило його по колу.
Чарлі повільно повертався слідом за ним, не дозволяючи собі моргнути.
Кілька секунд – і жовті очі зникли за деревами.
Але він все ще відчував його погляд на спині.
Його тестували.
Як Страйкер.
Якщо він втече – воно кине́ться за ним.
Але якщо залишиться стояти…
Хто кого перехитрує?
Чарлі повільно відступив до всюдихода.
Очі більше не з’являлися, але щось було там.
Десь поруч.
Воно чекало.
Чого?
Чарлі стрибнув у кабіну всюдихода, сів за кермо, запустив двигун.
Він не дав газу одразу.
Просто сидів. Чекав.
Якщо воно нападе – це станеться зараз.
Якщо воно хоче грати в цю гру…
Хай грає.
Минуло десять секунд.
П’ятнадцять.
Нічого.
Чарлі клацнув перемикачем швидкості і повільно рушив вперед.
Його руки тремтіли, але він не дозволяв собі панікувати.
Він більше не бачив очей.
Але він знав.
Його запам’ятали.
І наступного разу ця істота може не дати йому піти.
Чарлі стискав кермо, намагаючись контролювати дихання.
Всюдихід рухався повільно, обережно. Його очі безперервно ковзали по лісі, шукаючи жовтий відблиск серед тіней.
Нічого.
Тільки шум двигуна та шелест вологих листків, які розсікали колеса.
Але Чарлі знав – воно все ще тут.
І воно чекає.
Чому ти не нападаєш?
Він вже майже вийшов із небезпечної зони, коли його спину пронизало інстинктивне передчуття.
Небезпека.
Він різко натиснув на газ…
Але запізно.
Щось величезне вирвалося з тіні й одним ударом встромило кігті в кузов всюдихода.
Метал пронизливо затріщав, а машину різко повернуло вбік.
— Чорт! — викрикнув Чарлі, намагаючись утримати керування.
Всюдихід ковзнув по багнюці, боком ударившись об стовбур дерева.
Світло фар вихопило його ворога.
Він вперше дуже чітко побачив істоту.
Гібрид тигра та мурахи.
Її тіло вкривала броньована хітинова оболонка, що переливалася темними відтінками.
Передні лапи були надто довгі, як у богомола, із загнутими кігтями.
Але найгірше – очі.
Не просто жовті.
Вони пульсували світлом.
Наче сканували його.
Наче вивчали кожен його рух.
Чарлі не чекав.
Він вихопив модернізовану гвинтівку й різко вистрілив через вікно.
Постріл відбився від панцира звіра, залишивши лише слабку вм’ятину.
— Ти знущаєшся?! — видихнув він.
Істота гаркнула і кинулася вперед.
Чарлі ледве встиг вискочити з кабіни, коли хітинові кігті встромилися в сидіння, розриваючи його, ніби тканину.
Він перекинувся через плече, встав на одне коліно і стріляв на ходу.
Ба-бах! Ба-бах!
Кулі знайшли слабші місця – суглоби лап.
Істота заричала від болю, але не відступила.
Вона стрибнула, розмахуючи лапами, змушуючи Чарлі котитися вбік.
Його серце калатало.
Ця тварюка була надто швидкою.
Вона не просто хижак.
Вона боєць.
Чарлі змінив тактику.
Він кинув у бік шумову гранату й застрибнув за всюдихід.
Вибух засліпив істоту на кілька секунд.
Чарлі використав момент, щоб прицілитися прямо в голову.
Ба-бах!
Цього разу панцир тріщав.
Істота відступила.
Завмерла.
Дихання Чарлі було уривчастим.
Він не рухався.
Воно оцінює мене.
Секунда. Дві.
І…
Воно відступило.
Розвернулося і пірнуло назад у темряву лісу.
Що це було?..
Чарлі не рухався ще хвилину, потім повільно сів на капот всюдихода.
Його руки тремтіли.
Чому воно не добило мене?
Це не була просто тварина.
Це була істота, яка робить вибір.
Чарлі важко ковтнув, вдивляючись у ліс.
Воно повернеться.
І наступного разу гра буде іншою.
Чарлі в’їхав на всюдиході до гаража шатла, приглушивши двигун.
Його руки все ще тремтіли від напруги. Його одяг був порваний, а тіло боліло від ударів, які він отримав під час сутички.
Але він не міг розповісти про це.
Він уже збрехав, що їде до аванпосту.
Якщо він зараз скаже, що його мало не розірвала на шматки якась невідома тварюка, то Марк і Ніка просто не випустять його більше з шатла.
А він не міг собі цього дозволити.
Бо якщо воно повернеться – він має бути готовим.
Він швидко оглянув себе в дзеркалі машини.
Розірваний рукав – зрізати. Бруд на обличчі – стерти. Кров на руках – витерти об комбінезон.
Очі.
Його очі видавали втому та страх.
Він змусив себе глибоко вдихнути.
Спокійно, Чарлі.
Ти – мисливець, а не жертва.
Він витягнув туші з багажника та поніс їх до складу.
— Ти довго.
Голос Марка змусив його напружитися.
Чарлі розвернувся – Марк стояв у дверях, схрестивши руки на грудях.
— Ну, хтось мав подбати про їжу, — Чарлі кинув тушу на стіл і почав діставати ніж.
— І ти вирішив, що тобі потрібні два зайві години?
— Були проблеми з дорогою, — знизав плечима Чарлі.
Марк уважно подивився на нього.
— І з твоїм рукавом теж?
Чарлі ледь не вилаявся. Він забув про це.
— Гілки. Дерева. Шторм. Вся ця хрінь.
— Ага… — Марк не виглядав переконаним, але не став наполягати.
Чарлі знав: Марк підозрює.
Але головне, що він нічого не скаже.
— Сьогодні будемо їсти нормально.
Ніка з’явилася на порозі кухні, дивлячись на їхню здобич.
— Бачиш, я не просто так їздив, — посміхнувся Чарлі.
— Ага. Але наступного разу бери когось із собою, — кинула вона, проходячи повз.
Чарлі не відповів.
Він знав: наступного разу він знову піде сам.
Бо ця тварюка пам’ятає його.
І він має з’ясувати, що воно таке, перш ніж воно вирішить, що він більше не мисливець, а здобич.
— Де ти їх знайшов? — запитала Ніка, уважно розглядаючи туші.
Чарлі навіть не підняв голови.
— Там же, де й минулого разу.
Він узяв ніж і почав розрізати шкіру на одній із тварин.
— Ти сказав, що поїхав на аванпост, — втрутився Марк.
— Поїхав, — кивнув Чарлі. — А потім вирішив зробити коло.
Ніка підняла брову.
— "Коло"?
— Ну, вирішив не вертатися з порожніми руками.
Марк скептично схрестив руки.
— І це зайняло у тебе чотири години?
Чарлі знизав плечима.
— Мав би бути вдячним, що я повернувся не з порожнім шлунком, а не розпитувати, як саме я це зробив.
Ніка і Марк обмінялися поглядами.
Його історія не звучала переконливо.
Але вони нічого не могли довести.
Марк зітхнув і дістав планшет.
— Гаразд, — пробурмотів він. — Треба хоча б записати ці види.
Він увімкнув записник і зробив кілька фото туш, додаючи нові види у свою базу.
— Окей, значить, ця штука, — він ткнув у зайце-ящера стилусом, — це буде… Стрибун.
Чарлі на секунду відвів погляд від ножа.
— Серйозно?
— А що, є кращий варіант? — Марк підняв голову.
Чарлі зітхнув.
— Добре, хай буде Стрибун.
Марк зробив записи:
Стрибун – травоїдний, швидкий, кістяні нарости на спині. Їстівний, але печінка токсична.
Далі він подивився на другу тушу – меншу, схожу на змішаного гекона й броненосця.
— А це буде… Геконіт.
Ніка усміхнулася.
— Виглядає як броньований ідіот, то чому б і ні?
Чарлі відрізав лапу Стрибуна і кинув її у контейнер.
— Вам аби придумувати, — пробурчав він.
— А тобі аби не відповідати на питання, — підколола Ніка.
Чарлі різко зупинився.
На секунду він міцніше стиснув ніж… а потім повернувся до розділення туші, ніби нічого не сталося.
Але Ніка це помітила.
І вона не забуде цього.
Вечір приніс важку тишу.
Шатл був освітлений лише приглушеними лампами, а за вікнами знову здійнявся вітер. Невеликий багаття в імпровізованому вогнищі всередині гаража повільно потріскувало, розганяючи холод, який починав проникати всередину.
Ніка сиділа біля столу, крутила в руках шматок м’яса, яке вони приготували.
— Як тобі на смак? — запитав Марк, відкусивши шматочок.
— Краще, ніж сухпайки. — Ніка знизала плечима.
— Але гірше, ніж нормальна їжа, — додав Чарлі, відриваючи шматок зубами.
Марк не зміг не помітити, що Чарлі їв мовчки, не жартував, як зазвичай, і здавалося, був десь далеко думками.
Ніка це теж помітила.
— Ти сьогодні мовчазний, — сказала вона.
Чарлі не підняв погляду.
— Втомився.
— Точно? — вона нахилилася вперед.
Чарлі підняв очі.
— Що ти хочеш почути?
— Може, правду?
Напруга в повітрі стала майже відчутною.
Фірліс насторожився, підняв голову. Ерліс теж змінила позу, уважно вдивляючись у Чарлі.
— Я вже все сказав, — Чарлі відкинувся на стіну.
Марк подивився на нього довгим поглядом.
— Гаразд.
Чарлі зрозумів: вони йому не вірять.
І це лише питання часу, поки вони почнуть копати глибше.
Але якщо вони дізнаються правду...
Він підняв голову і подивився у вікно.
За межами шатла в темряві стояв ліс.
Темний. Безмовний.
Але він знав, що там щось є.
І воно чекає.