Розділ 3: Змиритися чи боротися

Шторм почався несподівано.

Вранці небо ще було чистим, але до обіду з’явилися важкі, темно-сині хмари. Перші краплі впали на корпус шатла майже без попередження, а через хвилину лило так, ніби хтось перекинув цілий океан на землю.

Вітер завивав між деревами, їхні високі крони (8-14 м) погойдувалися, ніби танцюючи у дикому ритмі стихії. Дощ був настільки сильним, що через вікна шатла ледве можна було щось розгледіти.

— Це що, нова аномалія? — Ніка спостерігала, як краплі води стікали по ілюмінатору.

— Ні, просто місцева погода, — зітхнув Чарлі, скручуючи провід для одного з приладів. — І знаєш що? Вона жахлива.

— Такі шторми ми вже бачили, — додав Марк. — Вони можуть тривати від кількох годин до кількох днів.

— Чудово, — пробурмотіла Ніка.

Фірліс сидів біля входу до лабораторії, незадоволено поглядаючи на вулицю. Він тремтів щоразу, коли по корпусу шатла вдаряли особливо сильні пориви вітру. Ерліс, навпаки, була спокійною, але уважною – її очі не відривалися від дощу за вікном.

Оскільки виходити назовні було неможливо, вони вирішили присвятити цей день чомусь корисному.

— Раз вже ми тут застрягли, давайте зробимо невелику екскурсію для нашої новенької, — запропонував Чарлі, підморгнувши Ніці.

— Я тут уже давненько, — відповіла вона, схрестивши руки.

— Але ти досі не знаєш, як усе працює.

Вони пройшлися по шатлу.

Марк та Чарлі пояснювали технічні деталі:

— Ось фільтраційна система. Ми використовуємо її для очищення води, але вона не ідеальна – працює лише на малих об’ємах.

— А це — сонячні панелі. Ми їх почистили й укріпили, але вони дають недостатньо енергії, щоб забезпечити шатл повністю, але треба буде встановити їх теж на шатл, — додав Чарлі.

— Тому ми й шукаємо інше джерело, — підсумувала Ніка.

Далі вони пройшли в гараж, де стояв всюдихід.

— Ти вмієш стріляти? — раптом запитав Чарлі.

— З пістолета — так.

— А з вогнемета?

Ніка замислилася.

— Думаю, ні.

Чарлі схопив з полиці масивну зброю й покрутив у руках.

— Чудово. Тоді зараз навчимо.

Вогнемет був важким. Він мав спеціальний балон для рідини, яка займалася при контакті з киснем.

— Це твій найкращий друг у разі атаки Птеросів чи Страйкера, — сказав Чарлі.

— Серйозно?

— Вони бояться вогню, — пояснив Марк.

Чарлі показав, як користуватися зброєю, а потім передав її Ніці.

— Головне правило: не спали собі ноги.

— Дуже корисна порада, дякую.

Вона натиснула на курок, і всередині системи почувся глухий шиплячий звук – рідина під тиском готувалася до викиду.

— Окей, зрозуміла, — кивнула вона.

— Чудово, а тепер віддай його назад, бо ти вже виглядаєш так, ніби хочеш когось підпалити, — пожартував Чарлі.

Після тренування Марк провів для Ніки короткий урок ботаніки.

Вони сиділи в лабораторії, поки він розкладав перед нею кілька висушених зразків.

— Це Кришталева ягода. Її можна їсти, але у великих дозах вона діє як седатив.

— А це?

— Чорний колос. Його листя отруйне, але насіння можна використовувати для створення антисептика.

— А ось ця штука?

— Це Смарагдова папороть. Вона реагує на електромагнітні поля.

Ніка слухала уважно.

— Тобто, всі ці рослини можуть стати корисними, якщо знати, як їх використовувати?

— Саме так.

Ерліс тихо спостерігала за ними, зручно розташувавшись під столом. Фірліс же спробував з'їсти сухий листок папороті, але відразу ж виплюнув і фиркнув.

— Це не їжа, — Марк відсунув рослину подалі.

— А він явно не ботанік, — пожартувала Ніка.

Несподівана проблема

Увечері, коли дощ усе ще стукав по корпусу шатла, вони вирішили перевірити запаси продовольства.

Чарлі відкрив один зі складів, заглянув усередину… і застиг.

— Ей, а де вся їжа?

Марк нахмурився й підійшов ближче.

Ніка теж заглянула в контейнер.

Він був майже порожній.

— Що за… — Марк швидко почав перевіряти інші ящики.

Сухпайків залишалося лише на кілька днів.

Настала напружена тиша.

— Ми їхали на запасах, які нам дали з Землі, — сказав Чарлі. — І не помітили, що вони закінчуються.

— Ми були занадто зайняті всім іншим, — додав Марк.