Розділ 1: Неочікувана зустріч

Ранок видався неспокійним. Марк перевіряв проби зразків у лабораторії, а Чарлі розбирався з черговим ремонтом у шатлі, коли Ерліс раптово насторожилася. Її вуха сіпнулися, а тіло завмерло.

— Що таке? — запитав Марк, помітивши поведінку тваринки.

Ерліс підняла голову, ніби прислухаючись до чогось у далечині. Через кілька секунд вони почули тихий, але знайомий звук. Хтось наближався.

Чарлі швидко вийшов із шатла, стискаючи в руках імпровізовану зброю — металевий лом. У кущах щось зашелестіло, і з тіні виринув незнаймий силует.

Фірліс.

Тваринка не була сама. За нею, ледве встигаючи за прудкою істотою, йшла людина. Дівчина.

Марк і Чарлі обмінялися короткими поглядами.

— Ніка?! — здивовано вигукнув Чарлі.

Дівчина зупинилася, розгублено оглядаючи шатл і двох чоловіків, що стояли перед нею. Вона виглядала втомленою, її одяг був пошарпаний, а волосся сплутане, але очі залишалися пильними.

— Ви... Ви теж вижили, — сказала вона нарешті, важко дихаючи.

Фірліс весело метнулася до Ерліс, і дві істоти, схожі одна на одну, радісно загули, обнюхуючи одна одну.

Марк повільно вийшов уперед, його погляд залишався настороженим, але водночас у ньому читалося полегшення.

— Вижили. Але що з тобою сталося? Як ти тут опинилася?

Ніка усміхнулася куточком губ, переводячи погляд із Марка на Чарлі.

— Це довга історія...

Ніка зробила кілька невпевнених кроків уперед, не вірячи своїм очам.

— Ви... живі... — її голос затремтів від емоцій, які вона стримувала весь цей час.

— А ти?! — Чарлі майже кинувся до неї, але зупинився, ніби боячись, що вона примара, яка розчиниться від необережного руху.

Марк стояв поруч, його руки були схрещені на грудях, а погляд насторожений, але в куточках губ з’являлася ледь помітна усмішка.

— Це просто неймовірно, — нарешті промовив він, обводячи поглядом її виснажену постать.

Ніка слабо кивнула. Її губи були потріскані, очі трохи запалі, а одяг зношений і забруднений. Вона трималася на ногах, але було видно, що сили її майже покинули.

Фірліс крутнувся біля її ніг і зазирнув на шатл із цікавістю, але раптом його увагу привернув інший рух.

Ерліс.

Вона нерішуче виступила вперед, насторожено вдивляючись у нового прибульця. Її вуха ворушилися, а хвіст легенько смикався. Фірліс завмер, потім зробив крок уперед, обережно винюхуючи повітря.

— Вони одного виду, — прошепотіла Ніка, стежачи за ними.

— Так, — Марк підтвердив. — Просто ніколи не зустрічалися.

Фірліс знову наблизився, а Ерліс раптом фиркнула й відступила на крок. Марк напружився, але через кілька секунд Ерліс змінила рішення. Вона повільно нахилила голову, а Фірліс торкнувся її носа своїм.

Чарлі засміявся.

— Ну, тепер у нас справжня команда.

— Ще один рот до їжі, — пробурчав Марк, але в його голосі не було докору.

Він кинув погляд на Ніку, яка, здавалося, ось-ось знепритомніє.

— Спочатку їжа. Потім розмови.

Всередині шатлу було тепло та набагато затишніше, ніж Ніка очікувала. Вона провела рукою по гладкій панелі стіни, відчуваючи під пальцями її ледве помітне вібрування.

— Ви... відновили багато систем? — здивовано спитала вона.

— Майже все, що могли, — відповів Марк, проходячи вглиб. — Освітлення працює, генератор стабільний, навіть система життєзабезпечення частково відновлена.

— Лабораторія, гараж, склад — усе функціонує, — підхопив Чарлі. — І навіть каюти в нас є.

Він хитро посміхнувся й відчинив одні з дверей.

— Ось твоя.

Ніка зробила крок уперед і побачила невелику, але доволі зручну кімнату. Ліжко, шафа, навіть маленький столик. Щоправда, все було вкрите пилом, а в кутку стояли якісь коробки.

— Це... це для мене? — здивовано перепитала вона.

— Ну, так, — знизав плечима Чарлі. — Треба трохи прибратися, але кімната твоя.

Ніка знову провела рукою по пилюці, залишаючи слід. Її губи тремтіли.

— Я... дякую.

Марк поклав руку їй на плече.

— Але спершу поїж.

У центральній частині шатлу стояв стіл із кількома металевими контейнерами. Марк швидко відкрив один і дістав пайки, додавши до них підігрітий відвар.

— Вибач, але у нас не бенкет, — сказав він, подаючи їй тарілку.

— Це найкраща їжа, яку я бачила за довгий час, — прошепотіла вона й почала їсти, майже не жуючи.

Вони мовчки спостерігали, як вона поглинала кожен шматок.

— У нас проблеми, — тихо сказав Чарлі, коли Ніка допивала відвар.