2. Міцні переплетіння

2. Дівчинка без емоцій. По-дитячому наївна та по духу сильна.

Ретельно обміркувавши все сказане Елізабет, я усвідомила, що однієї думки мені недостатньо, щоб остаточно прийняти рішення. Тому я вирішила звернутися до того, хто знає про всі тонкощі життя не менше, ніж Елізабет. Такою людиною я обрала мудреця-мандрівника, який приїхав до нашого міста з далекої країни, назву якої я почула в перший раз. Адже цілий тиждень я чула від усіх, що приїжджає наймудріша людина у світі. І я просто зобов'язана була з ним зустрітися.

Мудрець сьогодні виступав на головній площі. Завдяки своєму нахабству, не звертаючи уваги на обурення натовпу, я просунулася на самий початок сцени, щоб вчасно встигнути поставити йому запитання. Оскільки я прибула вже під кінець виступу, то всі блискучі промови мудреця я пропустила. Та не це було моєю метою, тому я особливо не засмутилася. Оглянувши сцену, я не відразу зрозуміла, хто з цих людей мудрець, адже їх там було п'ятеро, також біля них стояла міська охорона на чолі з Ларрі Хантом, який терпіти мене не міг. Коли балачки цих людей між собою завершилися, я усвідомила, що мудрецем називали чоловіка, який стояв посередині, йому було не більше сорока. Моє чуття мене попередило одразу, що ця людина не така вже й проста, якою бажає здаватися. Та я чуття старанно ігнорувала, адже продовжувала безнадійно вірити, що люди набагато кращі, ніж можуть здаватися на перший погляд.

− Можливо, хтось із вас бажає отримати пораду від наймудрішої людини у світі? − запитав зовсім молодий хлопець, що стояв праворуч від мудреця. Натовп завищав і люди почали просити дозволу, щоб підійти до мудреця. Та я ні в кого нічого не просила, одразу застрибнула на сцену і стала перед мудрецем під загальні прокльони натовпу. Всі вони кричали, що я паскудна лисиця, байдужий пацюк, невігласка і загалом доволі бридке створіння. Охорона напружилася, але мудрець зупинив їх одним рухом руки. Виглядав він хоч досить молодим для мудреця і не викликав у мене довіри, але ж усі звуть його мудрецем, як може бути інакше?

− З чим ти прийшла до мене, дитино? − до мудреця нахилився той самий стражник Ларрі і щось старанно почав нашіптувати йому на вухо. При цьому вираз обличчя мудреця ніяк не змінювався. − Ти починай, не турбуйся. − Те, що відбувалося, викликало у мене легке збентеження, але я вже тут, тому назад шляху не буде.

− Я не вмію співати, не вмію танцювати й малювати, не вмію робити так, щоб усі навколо були щасливі. Я вмію тільки відчувати і говорити іншим, що вони неправі. Я найнікчемніша людина на цьому світі і все ж я існую. Можливо, у мене і немає ніяких прав людських у зв'язку з нікчемністю мого існування. Та все ж ви людина з великим і чистим серцем, яка не терпить несправедливості. І я щиро вірю, що ви зможете зробити мене хоч трішки кращою. Дозвольте мені чогось навчитися. Дозвольте мені стати хоч частиною того, чим є ви самі, − я намагалася максимально використати всі красиві слова, які знала, адже переді мною була наймудріша людина на світі.

− Мила моя, юна нещасна дитино, ти сповнена страждань і порочності! Та це зовсім не означає, що ти не принесеш користі для цього світу, − почав він досить серйозно і справедливо. − Я щиро вірю, що вже десь точно утворилося болітце, в якому ти втопишся, щоб після цього інші люди знали, що туди ходити не варто, − після цієї промови його обличчя змінилося, він лукаво посміхнувся, нахабно дивлячись прямо мені в очі. Усі навколо зареготали, особливо надривався скривджений мною нещодавно натовп. Я очікувала почути що завгодно, але це вбило мене наповал. Та що цей мудрець собі дозволяє? Я скривилася і готова була вже вдарити його своїм ножем, але міцно прикусивши губу, стрималася.

− Ти не мудрець, − твердо, стиснувши кулаки, вимовила я.− Ти звичайна нікчема в гарному одязі. Брехун оздоблений! Щоб ти здох! − Поки всі перебували в подиві від моїх порочних слів, я витягла з кишені раніше вкрадене підгнивше яблуко і з розмаху влучила кривднику прямо в обличчя. Розуміючи, що після такої вистави мене поб'ють чи закидають камінням, я швидко проскочила повз варту за сцену і побігла геть вузькими стежками міста. Стражники ж на чолі з ненависним мені Ларрі помчали за мною. Так, були вони швидші й сильніші, але моя маневреність і хитрість, як завжди, не залишали шансів цим великим і дурним чоловікам.

Але Ларрі, ніби передбачаючи цю погоню, перекрив майже всі мої лазівки для втечі, змусивши мене піти на ризик і вдертися в парк до знаті, привернувши увагу ще й вартових парку. Мені потрібно було лише добігти до іншого боку парку, а там ліс, у якому вони б ніколи в житті не знайшли мене. Пряма дорога вела мене до мети ідеально, але варто було мені завернути біля музею, як я зіткнулася з леді, яку ледь на землю не повалила. Та в результаті на землю впала я сама, а даму підхопив кавалер, який її супроводжував. На мить я оторопіла, відчуваючи легку незручність від того, що сталося. Та щойно я встигла піднятися, охорона цього чоловіка схопила мене міцними руками, з яких тендітній дівчині на кшталт мене вибратися навряд чи було можливо. Я одразу ж звернула увагу на їхні плащі, ні чоловік, ні його стражники не були мені знайомі. І це було на краще, нехай краще мене зловлять незнайомці знатні, ніж місцеві вартові-пройдисвіти.

− З тобою все гаразд, моя люба Офеліє? − занепокоєно запитав чоловік.

− Так, цілком, лише трохи злякалася, − вони обидва звернули увагу на мене, та тут підбіг Ларрі.

− Як добре, що ви спіймали цю негідницю! − захоплено вигукнув він. − Вибачте, − він сторопів, побачивши цю парочку. − Моя повага, герцог Герберт. І вам леді Браун, − він поклонився. Офелію Браун я прекрасно знала, а ось Герберти тут не живуть вже чотири роки, відтоді, як старий Валентайн помер. Мабуть, зі столиці повернувся його останній онук.

− Що це за дівчина і як вона сюди потрапила? − запитав герцог, перед яким Ларрі розплився немов нікчема.