Зустріч з Епікуром

Зі шкільних років я захоплювався вивченням давньогрецьких філософів. 

Звичайно, спочатку привернули мою увагу: Фалес та його раціональне мислення щодо всього навколишнього. Вважають, що саме з нього розпочалася філософія. Геракліт, зі своїм висловом «В одну річку не ввійдеш двічі», який на довгі роки привернув мою увагу і змінив погляд на життя. 

Протагор – основоположник скептицизму та багато інших. Але мова піде не про них, а про філософа, чиї вчення часто піддаються критиці та осуду! 

Побувавши в Британії, я відвідав місцевий музей. Моя увага привернула погруддя цікавого чоловіка з гострими рисами обличчя, підійшовши ближче, я побачив табличку, з написом: «Епікур». Я вдивлявся в його обличчя, ніби він був мені дуже знайомий. Я згадав, як вивчав його філософію, але вона була для мене однією суцільною помилкою. У його філософії йшлося про якесь «Чотирояке лікування». Скажімо так, 4 головні правила Епікура: Не боятися богів. Не боятися смерті. Благо легко досягається. Зло легко переноситься. 

Нічого з цього мені не здавалося правильним. 

 День був насиченим, тому прийшовши до готелю, я одразу ліг спати. 

Вранці мене розбудив чийсь спів. Різко підірвавшись з ліжка, я заметушився по кімнаті, шукаючи джерела звуку. На моєму обличчі завмер страх. Переді мною стояв голий чоловік. Я розглядав його обличчя і не міг повірити своїм очам. "Цікавий чоловік, з гострими рисами обличчя". 

Трохи опам'ятавшись, я видавив беззахисне: 

- Хто ви? 

– Я Епікур. Ми зустрілися вчора віч-на-віч у музеї, - з незворушним обличчям відповів мені незнайомець.

— Це не смішно. Я зараз викликаю поліцію, - не приховуючи страху в голосі, відповів я. 

Не можна було повірити своїм очам. Він був точною копією Епікура, але ж не могла ментально здорова людина в це повірити. 

Розсміявшись і плюхнувшись на ліжко, незнайомець сказав: 

- Олександр-Олександр-Олександр. Вам потрібна моя допомога. І я готовий вам її надати. 

- Звідки ви знаєте моє ім'я, що взагалі відбувається? 

- Давайте заспокоїмося і я все виразно поясню. Добре? 

Здивований, я сів поруч і пильно дивився на голу людину в моєму номері. Він продовжив говорити: 

- Я не можу розповісти більше, ніж належить, але й не приховуватиму того, що можу сказати. Вчора я помітив смуток у ваших очах. Ви такі молоді і вже втомилися від життя. Я бачу вас наскрізь. Жити у світі, де так багато прекрасного і не насолодитися цим сповна – злочин світового масштабу. Я повинен вам допомогти. Тільки скажіть, Олександре, чи готові ви прийняти мою допомогу? 

- Тобто ви Епікур? Давньогрецький філософ Епікур? Той самий, котрий створив школу епікуреїзму? І я маю в це повірити? 

- А чому б і ні? Це ваше право. Дайте мені один день і я доведу. 

- Гаразд. (зі скептицизмом Проктагора сказав я, будучи впевнений, що це якийсь розіграш моїх колег по роботі) Я дам вам одяг і один день. 

Вийшовши з готелю, я звернув увагу, що люди дивляться у мій бік із подивом. 

І тут я зрозумів, що ніхто, крім мене, не бачив його.

Ми йшли вздовж річки Северн, і весь цей час Епікур розповідав мені про своє життя, про свої сади та учнів, але пообіцявши не розкривати таємниці, я не описуватиму подробиць. Несподівано філософ штовхнув мене в річку. Не можу описати, який ж страх охопив мою свідомість, крики «Я не вмію плавати. 

Врятуйте. Будь ласка» виривалися з моїх вуст, вода заливалася у вуха, в ніс, здавалося, що життя просто покидає моє тіло. Розплющивши очі, я відчув теплі сонячні промені, які знову наповнювали моє тіло силою. Епікур сидів поруч, перекинувши голову назад і посміхаючись, промовив: 

– Не бійся смерті. Я завжди говорив: «Поки ми існуємо, немає смерті; коли є смерть, нас більше нема». Скажи, чого б ти зараз хотів? 

- Купити лотерейний квиток, - обернувшись на всі боки, сказав я. 

- Ну, то піди і зроби це. 

- Усі мої гроші намокли у річці. 

– Тоді знайди їх. 

Я встав і підійшов до дівчини, що проходить повз: 

- Дівчино, стривайте, чи не позичите ви мені 2 долари? 

- Це ви той тонучий чоловік, про якого всі зараз говорять? 

- Власною персоною. 

- Що ж ви так не обережно? Тримайте. 

- Дякую, ви мене врятували.

Я пішов і купив перший-ліпший квиток. І знаєте, що? Я виграв, не багато, але виграв! На що Епікур без здивування сказав: 

-Благо легко досягти. Запам'ятай це, Олександре. Тобі можуть допомогти люди, ти можеш докласти багато зусиль, а можливо тобі просто пощастить. 

Ми йшли, насолоджуючись сонячним днем. У мене було багато питань, але мало часу. Присутність Епікура не здавалася вже такою дивною і незвичайною. І було начхати на те, що люди оберталися, думаючи, що я говорю сам із собою: 

– Скажи, чому ти з'явився сьогодні у моєму номері? Для чого? 

- Я Епікур, а як усі знають, я шукаю способи порятунку людини від страждань. 

- Але ... я не страждаю. 

- Не намагайся мене обдурити, але пам'ятай, щоб не сталося зло легко витримати! 

День наближався до вечора, місяць змінював сонце. Весь цей час ми розмовляли, і я захоплено ставив запитання, на які отримував відповіді. 

- Згадай, що приносить тобі насолоду, - щось задумавши, промовив Епікур. 

- Морозиво, танці, поцілунки та швидкість, - заплющивши очі, з якоюсь дитячою радістю, промовив я.

Ближче до ночі я поцілував дівчину, яка продала мені морозиво. Проїхався мотоциклом, який люб'язно позичив мені якийсь чоловік, і закружляв у танці незнайомку. 

- Олександре, - зупинившись посеред дороги, вимовив уподобаний мною чоловік, - Не бійся богів і насолоджуйся життям. Отримуй задоволення від усього, що надасть тобі життя. Але не завдавац шкоди нічому та нікому. Я вмирав лежачи в теплій ванні, з блаженством відчуваючи смак вина. Я навчав людей насолодам. Мої школи були відкриті для всіх без обмежень. Я любив людей, любив це життя, і як бачиш, після смерті моя справа не померла з моїм тілом. Відчуй атараксію!