Ти заміжня?

ІННА

Відьма показала рукою на приставного пуфика, якого тут раніше не було, а при мені таке  ніколи б і не завелося.

Мудро. Так я на зріст нижча за всіх, крім манюні. Це, мабуть, повинно додати впевненості відьмі і її принцові. А мені невпевненості.

Холостий вистріл. У мене її зроду не було - впевненості. Тому маю інші методи.

І до речі - якщо вони цим переймаються, то впевненості у них теж не вистачає. Отак.

Зараз маю те ще задоволення - дивлюсь на напівлису стіну муру навпроти. Переживаю, наче це все ще мій замок.

От що треба було робити з плющем, щоб він так засох? 

Принце, ти настільки не любиш мій замок, загарбнику, чи це замок тебе не любить? Я не принцеса-шипшинка. І мала теж. Нас відьма може й прокляла, та ми не вкололися веретеном і не заснули. Але тут неначе все спить або помирає. Я віддала свій дім твоїй матері-відьмі й тобі своїми руками.  Тільки мені  все одно боляче дивитися. Наче на відданого собаку, якого продала, бо гроші треба, щоб вижити. А покупці його незлюбили. 

Хочеться, щоб тут все стало, як раніше. І троянди, й плющ. На це в неї, мабуть, і розрахунок. Що я дам слабину й візьму назад своє з їх сімейством на додачу. Дзуськи. Прости мене, плющ. Простіть мене,троянди.  

Відьма не дивиться на мене. Посадила нас поруч з сином. Я, наче придворний блазень під троном принца на тому пуфику. І так він набагато вищий за мене, ще й мою ницість підкреслено низеньким дитячим стільчиком.

Принц наливає мені чай. 

Новий вид чайної церемонії винайшов.  Беруться чайні пакетики, електрочайник і однакові чашки з сервізу.  Пакетики заливаються окропом, готово!

Кожен бери яку завгодно чашку й насолоджуйся витонченим смаком джутового мішка, в якому раніше було листя від чаю.

Додатковий штрих - в чашку насипаються рівно сім ложечок цукру з гіркою. Але цукор  не розмішують.

Мені тебе жаль, принце. Ти не знаєш, що таке власна чашка і що таке справжній чай. І що таке зібратися сім'єю й насолоджуватися  цим моментом.

Ти п'єш каву на ходу, я пам'ятаю, як це еротично - коли ти йдеш коридором, майже біжиш з пари на пару, в руках стаканчик із кавою з автомата.

Дівоча мрія. Жива спокуса. От зараз побачить невинну наївну красуню, він же їх не бачив ніколи за всі п'ять років, що викладає. А тебе побачить, піднявши темні бездонні очі від кави, закохається з першого погляду, аж стаканчика впустить. І поведе за руку у щасливе майбутнє.

Ну що ж. Мріяти не заборониш. Коли й мріяти, як не на першому курсі, й про кого, як не про принца? Сподіваюся, експериментів над стажистками більше не було. І ніхто більше не постраждав.

Мені навіть хочеться навчити його заварювати й пити справжній чай, а не отой чорний дьоготь з пакетика, де половина чашки - цукор. І показати, як гарно побути хоч раз на тиждень всім разом, нікуди не спішити, вдихати аромат чайного листя, дивитися на стіну з плющем і ділитися всім, що було за тиждень важливого чи веселого.

А потім усе забрати. 

Ну так,  я мстива, як виявилося. Добре, що неможливо так помститися. Я б це зробила. Не втрималася б. За те, що винищили троянди, посіяли травичку.  І що плющ від вас тікає. Бо ви токсичні.

Тримаю в руках чашку з остиглим чаєм, роздивляюся встелене цукром денце і пакетик, що плаває зверху, як дохла рибина. Ні, не наважуся це відпити. 

Мабуть, треба хоча б взяти участь у бесіді?

Принц милостиво киває на те, що мала каже. А я все прослухала.

У них з відьмою вечір питань і відповідей. Здається питання про наш шлюб уже не питання. Невже вона його змусила погодитись, це неймовірно! 

Ой-йо. Що вона несе,  яку ж вона має владу над сином, що таке каже?

- Марійко, а правда краще мати й маму, й тата, ніж одну маму? Тоді у тебе буде дві бабусі. 

Принца навіть не пересмикує. Оце промила сину мозок.  

Ганчірка. Він же не створений для шлюбу, і він свідомий чайлдфрі. Що вона йому пообіцяла? Чи катувала його? Незбагненно. Він згоден на шлюб. Ще й на шлюб зі мною, яка не достойна дихати одним повітрям з пристойними людьми. 

Хоча якби відьма роками капала мені на мозок кожного дня, я б може теж не витерпіла і на все згодилась, тільки б її не чути.

А так гарно виходить. 

І обвинувачень у викраденні  не може бути, й спадкоємиця готова по дому бігає, й мене приборкано, й батькові солі на рану насипано.

То ти, дурний принц, мабуть, думаєш, що вся справа в спадкоємності. А не в тому що вона онука мого батька.

Може сказати йому?  Ну не може ж він так спокійно сидіти, якщо це знає, він такий гордий.

Відьма спочатку мене присилує до сім’ї,  потім і батька. Ну такий план у неї, як я розумію.

І він мав би шанси. От тільки батько, мій легковажний батько, що стрибає після розлучення з ма з ліжка в ліжко, не подарує нікому спроби образити його дівчат.  А тут не образили. Тут скривдили.

Він досі впевнений, що рак у мене через той стрес і тюрму.

Нічого не хоче слухати, що це просто збіг такий.

Так про що ви, моя мила майже свекруня там  щебечете? Чи не хотіла  Манюня повну сім’ю? 

- Це ж гарно, Марієчко, коли в тебе буде не одна бабуся, а дві? - перепитує  сиропним голосочком.

- У мене й так дві бабусі.

Бінго, Манюню, не тушуйся, більше напалму.

- Як це, дитино? - у Вишинської стислися кулаки. Але вона їх миттєво розтулила, коли побачила, куди я дивлюся. 

Нічосі, оце так мова тіла. Близько її до малої не підпущу. 

- Ну у мене й дідуся два. - безтурботно продовжує мала, проковтнувши одразу половину тістечка із сусіднього маркета. Жирний крем забруднив їй руки й смішною цяткою прикрасив носика. 

Простягаю їй серветку з надірваної пачки, що лежить посеред столу, привстаю з дитячого пуфика, тягнуся, бо я далеко від неї.

Мала теж тягнеться до мене, потім вдячно киває і витирає руки. Я показую на свій ніс. Марічка сміється і розмазує крем по личку.