Замість прологу. Хто кого впіймав?

ІННА

Щось він довго мовчить. Підвис. Мабуть, не всі так реагують на його запрошення. Та і я колись летіла як метелик на вогонь. Але то в минулому. Тепер у мене гарне щеплення й залізний імунітет до голосів Сирен. У мене своя Сирена росте, тренує на мені всі звабні модуляції. Я вже маю броню від них. Так що давай, говори, підпускай теплого меду в кожен звук. Так я й розтала.

Але він мовчить.

Майже не змінився. Та й чого йому змінюватись, п’ять років - не п’ятнадцять. Доглядає за собою. Явно спортзал навідує регулярно. Одяг гарно підібраний. Класичний, але ніби з деяким нальотом бунту. Без краватки, штани підкорочені.

Молодий науковець, як він є. Надія вітчизняної науки й педагогіки. Цікаво, скільком студенткам він своїм оксамитовим голосом нашіптував те ж, що і мені…

Ні не  цікаво. Мовчить, значить усе сказав.

Роблю рукою рух до кнопки, щоб зачинити ворота. І мою руку грубо перехоплює його рука.

Хм. Гм. Несподівано.

- Що, курво, твоє зверху? Радієш? Не радій зарано.

Ого, та його словник змінився досить сильно. 

- З чого видна моя радість? - мені й справді цікаво було б це взнати, бо я справді радію, хоч і боляче мені зараз теж. Він завжди відчував мій настрій. І це нікуди не ділося.

Приємно бачити, який він розлючений. Як нарешті втратив над собою контроль. І знати, що зараз буде.

- Відпусти руку. - кажу задушеним від болю голосом. - Не люблю, коли мене торкаються сторонні. І я це розцінюю як спробу проникнення в дім та загрозу здоров’ю. Хочеш отримати цінний досвід попереднього ув’язнення? Рекомендую до речі. Дуже пізнавально.

У нього сіпається кутик красивого рота. Очі звужені до щілин. А на що він розраховував, коли вдирався до мого дому й хотів забрати мою дитину - на те, що йому це зійде з рук?

Моя друга рука в кишені давно стискає кнопку виклику. Треба тільки потримати маминого сина в такій позі подовше. А він нехай вважає. що тримає мене.

Яка ж я зараз красива. Фіолетова перука хвацько з’їхала набакир, халат тримається на одному пояску, показуючи моє худе нетреноване тіло і відсутність бюстику. В поєднанні з моїм повчальним тоном  - те, що треба.

Він уже достатньо розлючений  і звісно реагує правильно - намагається висмикнути мене на вулицю. 

Розумно. Тоді зможе сказати, що я сама вийшла. Нехай говорить більше. Я теж була говірка колись. А треба було мовчати або вимагати адвоката.

Смикай, камера пише. Я добре підготувалася, милий.

Колишній втомився тягти мене - я намертво вчепилася в одвірок  рукою, яку уже вийняла з кишені, й тягну другу руку з його лаписька, щоб було видно, що опираюся.

- А ну зараз же перестань грати на публіку. На нас люди дивляться.

- Саме так. І вони свідчитимуть.

- Ти бестижа тварюка, як була, так і залишилася,

- І?

- І ти дозволиш моїй дитині навідувати мою матір. А пізніше я офіційно підтверджу батьківство й заберу її в тебе назавжди. Материнства й зараз позбавляють. Ти не годна дивитись за дитям. Вона бігає по вулицях без няні і веде бесіди з чужими підозрілими мужиками. А вони може маніяки

- Саме так, чужий підозрілий мужик. Ти явно маніяк і запрошував мою дитину зайти до тового двору. От тільки вона не була без нагляду. Зі мною вона була. Ти не побачив, бо не туди дивився. Може тобі хіть очі замилила? Я стояла поруч.  І чула, як ти із твоєю матір'ю  намагалися заманити дитину до себе у двір. Ще й записала все на диктофон.

- Ти… - він аж задихнувся.

- Я. Ви з твоєю мамусею навчили мне на все життя. Я готова до всього, навіть до того, до чого ти ще не додумався. 

- Ти ідіотка. - він боляче смикає мене за руку.

- Ну може й так. Зв’язалася ж з вами колись. Це говорить на користь твого твердження.  Але це до справи не відноситься. Тому просто інформую. Щоб ти не гаяв ні свого, ні мого часу. Офіційно по всіх паперах вона дитина від штучного запліднення. Пам’ятаєш, ти по приколу здавав сперму?

Він мене шарпає так, що рука по-моєму уже наполовину відірвана.

- Бачу, що пам'ятаєш. Відмову від прав ти тоді ж і написав. 

Він червоний, сопе, і його помітно трясе. Така гарнюня. Готовий портрет класичного психа. От тепер бачу -  точно згадав. 

- Гуляй вальсом. - кажу дуже тихо. - Моя дитина у ваше гадюче кубло ногою не ступить.

Він знову боляче викручує мою руку. Де ж ті охоронці. За що я плачу такі гроші?

- Так от, милий біологічний татусю, - заповнюю я паузу до приїзду охорони, - запам’ятай і передай своїй мамі, що твоя сім’я для малої не існує, і ти разом з нею. Дитина твоя, кажеш?  П'ять років щасливо жила без тебе й ще у двадцять разів довше проживе. Краще каструй свого кота, він лазить до нашої кішки, а кошенят чогось  я влаштовую в добрі руки, а не ти.  І себе можеш заодно  каструвати. Ви з котом - тупикові гілки еволюції. 

Він дивиться так, неначе хоче вбити. А може й хоче, звідки мені знати. Вільною рукою шарпає комір своєї сліпучо-білої сорочки,  ґудзики летять на всі сторони. Ніколи не бачила його в такому стані. Та й що я могла тоді бачити? Лицемірна потвора дуже мила, коли хоче звабити. Використав і віддав своїй матері-відьмі на розправу.

Викручена рука болить нестерпно. 

- В тебе рак. Ти просто ненормальна, як не розумієш наслідків! Що буде з дитиною, коли ти здохнеш? - випалює цей поганець. 

І ви здивуєтесь, але його голос навіть при цьому має своєрідну звабну ноту.

А добре вони підготувались. Пара днів - і все про нас з малою знають. Ну як все. Те, що я вирішила зробити офіційними фактами мого життя. А от ступінь проникнення до істини можна оцінити за подробицями, які вони взнали.

Поки що не дуже й проникли. Не все він знає.

Тисне на страх смерті й те, що мала залишиться одна. Методи гестапо. Лякає і робить боляче.

Не дуже поки що глибоке проникнення у моє особисте у них вийшло, хаха. Це схоже на початок вінтажного німецького фільму для дорослих. Бо моя поза тепер дуже двозначна. Ну не дам же я йому зламати мою руку. Він тягне її, ще й викручує. Тому стою перед ним практично на колінах.  Уявляю, як в поліції зрадіють цьому записоові.