ІННА
Так, тато помилився. Це він поображався і забув про неї.
Вона ж слідкувала за ним пильно.
А коли у батьків почалася криза в стосунках, то найняла приватного детектива й надала батькові фотодокази того, що наша ма зустрічається з іншим.
Але тато з ма помирилися й вияснили, що той інший - підісланий від Вишинської.
Проїхали.
Потім Вишинська повисла на татові при матері і влаштувала сцену, немов покинута коханка.
І це була остання крапля. Батьки виїхали з цього гадючого кубла - так вони тоді сказали. Потім їх шлюб все ж не витримав цього розхитування, але друзями вони залишилися.
І батько впевнений, що Вишинська це зі мною зробила, щоб помститися йому. Він нічого не знав, а постраждала його принцеса.
Тато знайшов мені гарного психотерапевта. Залишив суму, достатню на перший час і поїхав, бо бізнес не чекатиме.
У мене, мабуть, був стан, як від ПТСР, тому я не відразу зрозуміла, що вагітна.
Може під той настрій ненависті до себе і гадючого сімейства зробила б аборт, та було вже пізно.
У свій час я народила мою малу принцесу, потім вирішила, що довчитися треба. Поступати тут не стала, бо добре пам’ятала погрози сина Вишинської, мого ніжного коханця. Ця сім’я слів на вітер ніколи не кидала. А сил пробивати стіну лобом у мене не булою.
Я закінчила кілька курсів в США, але уже не по косметиці. То для мене табу на все життя. Я навіть лице тепер не малюю собі.
Хоч зараз воно б не завадило, але я звикла. Мене нудить навіть вд запаху кремів і декоративної косметики.
Та й нема нащо наводити красу.
Манюня мене любить будь-яку, батьки й мамин син від нового чоловіка - теж. Ділові партнери й не таке бачили, на інших мені фіолетово.
Мій бізнес на хостелах ріс собі потроху, але криза його сильно підкосила, а тут ще на профогляді в мене знайшли новоутворення.
В сім’ї підняли всі ресурси й знайомства, батьки знайшли найкращу клініку. Мене успішно і вчасно прооперували.
Правда довелося продати мій будиночок з башточками й балконом. Хотіла не його, а той, в якому ми жили з батьками. Але покупець хотів саме той, з башточками й балкончиками, давав гарні гроші.
Що ж.
Гроші на лікування потрібні неміряні.
Після операціїї звісно провели хімієтерапію, потім реабілітацію в гарній теплій країні.
Ну влетіло в копієчку, але настрій покращився. Не дорожче грошей, як ма каже. Не останній кусень хліба доїдаємо.
Все погане позаду. Бо гірше вже й не може бути, значить буде краще. Тепер можна й повертатися, обживатися в домі, що стояв весь цей часпусткою, знову й починати нове життя.
Життя - гарна штука. І здоров'я теж.
Долетіли з затримками й пригодами. Ну що ж, пригоди теж повинні бути в житті. Головне, ми майже вдома.
Зібралися і рушили з малою до нашого будиночка, що стояв зачинений пів року. По дорозі купили по об’яві кошеня - перську кішечку Плюшку, смішне кошеня. Впустили її перед собою в дім, щоб забрала собі всю нечисть, вона ж кішкам рідня.
І справді забрала чи прогнала, хто зна.
А одна чорна гадина досі приходить і приносить мішок малих домовичків - кошенят.
Але у нас тепер все на диво добре.
Ну крім одного. Той покупець виявився агентом Вишинської. Купила вона мій будинок для синочка.
Таке от соупадєніє.
І тепер вона його навідує, вони з сином сидять на балконі на моїх стільчиках, що вже не мої, а кіт-пірат рятується від неї на заборі з червоної цегли, що розділяє два будиночки мого щасливого дитинства. В ньому є красиві металеві ворітця, колись вони були відчинені, а тепер заварені.
А нещодавно кіт Пірат впав з паркану у наш двір, ще й так невдало, шо не зміг одразу піднятися.
Точно в тої відьми око чорне.Вона так на нього дивиться, що будь він і не чорний, спопелів би від одного погляду.
Так от, він невдало сплигнув у наш двір.
Я в той момент, мабуть, ще тільки заходила у ворота, нарешті вирвалася з роботи. Ці перевірки мене доконають колись. І попрямувала в душ, щоб змити з себе роздратування і поганий настрій.
А Манюня побачила, як тваринка важко піднялася на три лапи й пошкутильгала в напрямку Плюши, яка сиділа на нашому балконі й намивала своє миле голубооке личко. Напевне чепурилася для свого Пірата.
- Ма, виходь скоріш, треба рятувати Пірата, він ніжку забив.
А хай би він щось іншне собі забив нарешті. Вискочила, ледве сама не посковзнулася на кахлях і не забила свою заморочену податківцями голову.
- Що сталося з Піратом, Манюнь?
Доня тримала на руках всім задоволеного кота, поруч снувала стривожена Плюша. За кого наша киця тривожилася - за Манюню чи свого хлопчика за викликом, мені було не ясно.
- Він впав з паркану й не міг встати. А тепер кульгає.
Не схоже, щоб йому дуже боліло, Манюнь. Постав його, подивимося, чи не прикидається.
Пірат не прикидався. Бадьоро стояв на трьох лапах, робив аванси Плюші - терся своєю хтивою головою об нашу красуню. Та досить незалежно терпіла.
Отак тобі, поганець. Не в охоті вона. Не те, що ти. Кішка гуляє сама по собі. А весна давно скінчилася. Ще попередні байстрючата від тебе не прилаштовані в житті.
- Ну я не знаю. - сказала я - У нього є хазяїн. Кіт не вмирає нібито. Швидку допомогу нехай йому надають його власні люди. Може заодно й прооперують, щоб наша Плюша мала відпочинок нарешті.
- То пішли віддамо. Дуже цікаво подивитися, який його хазяїн зблизька. Він схожий на принца, скажи, ма.
- Схожий, як дивитися через мур і звіддаля. Але ми не понесемо кота. Попросимо тьотю Дусю.
Я повернулася, щоб одягти домашнє. А коли вийшла, промокаючи голову, щоб натягнути перуку на свої три волосини, ще не відрослі після хімії, то тільки й побачила з балкона, як панамка Марічки зникла за ворітьми.
Шіт.
Я стрімголов побігла вниз із ризиком переламати ноги на сходах, але не встигла за малою.
#2625 в Любовні романи
#1255 в Сучасний любовний роман
#277 в Молодіжна проза
Відредаговано: 05.01.2022