Все починалося дуже красиво

ІННА

Ми сидимо на балконі й дивимося на дім, що стоїть пусткою вже другий день. Я знаю, чому він опустів. Це я вигнала з нього нашого ворога. А сказати не можу.

Мала гадає - принц поїхав у відрядження чи у відпустку. І коли повернеться. Вона малює уквітчані троядами вікна зі "Снігової Королеви".

- Ма, а далі що було у Кая з Гердою? - питає мене доня.

- Вони виросли, Манюнь. І одружилися. У них знайшлася донечка. Кай збудував для неї прекрасний замок, повитий трояндами, як колись їх з Гердою вікна.

- Як гарно! А Сніжна Королева що зробила?

- Вона теж з кимось одружилася й народила собі хлопчика. Але він був не такий, як Кай. І вона схотіла собі повернути того, кого від неї врятувала Герда.

- Ой, ма, мені страшно.

- Тоді не будемо далі?

- Ні я хочу знати… І про голос Сирени хочу, ти не до кінця розказала.

- Що ж тобі розказувати, як ти боїшся.

- Я ще маленька. Ще трошки виросту і не буду нічого боятися, як ти.

Рости, Мнюня. Ще встигнеш наслухатися й набачитися страшного. А поки що малюй троянди, принцес, принців і замки, повиті плющем.

Я

Колись давно і наче з кимось іншим, а пам'ятаю досі.

- Ма, ти мене доведеш. Піду з додому, не приходитиму більше. Найму тобі сиділку, будеш їй мозок промивати.

- І йди. Помру без онуків, так і знай - про це й думатиму, коли помиратиму.

- Ти ще на моїх похоронах станцюєш з твоїм настирним  характером. Нащо тобі онуки, тобі самій треба няньку. Думай про себе, тобі одужувати  треба, а не з сопливими спиногризами возитися. Діти - то не іграшки для  сентиментальних бабусь, що не одужали, а вже шукають собі нових пригод.

- Багато ти знаєш про дітей. Я тебе виростила, ще й правнуків вирощу! Зараз мені треба в щось вчепитися з усієї сили, щоб далі жити. Якби я знала, що наш рід не перерветься, було б нащо жити.

- Покинь думати про того козла. Хто не захотів мою мамусю, той просто придурок і не вартий твоїх сліз. Я вже не кажу про те, що він жонатий. 

- Я і не думала думати. - каже біла, як стеарин, змучена красуня. -  І взагалі розлучення…

- Мамо, ти  собі вибереш десяток кращих, ніж цей. Плюнь на нього. Це було якось зовсім некрасиво. Розлучився через тебе, а одружився не з тобою.

- Ти правий. Тільки от у нього все добре. І я хочу, щоб у мене було ще краще. Нехай подивиться, що втратив. Більше шансів йому не дам.

- Оті молодець.Тепер я бачу свою справжню матір. - посміхаюсь і радію. До неї повертається звичний бойовий настрій.

- Так що не засмучуй мене, мене не можна хвилювати й засмучувати - не піддається вона на мої  посмішки. - Тобі лікар що казав? Іди й знайди мені невістку, гарну, здорову, з пристойної сім’ї. І нехай народіть мені онука раніше, ніж той поганець своїх  діждеться.

- Ха. А якщо внучка?

- Ну такого щастя я й не сподіваюся. Можеш хоч хлопчикові дати життя. Я і хлопчика любитиму.

- Ага, поки маленькі, ми  теж янголята.  Бувай, ма, я побіг. І давай без мене. Ти ж в курсі -  я чайлдфрі. Нічого у мені такого нема, що варто тиражувати й на що знову витрачати ресурси планети.

- Діти в Африці голодують, так. Пам’ятаю, я сама тебе цього навчила. За це мені кара.

- Ма, ти як хочеш, а я тебе в такому стані залишати  боюся.  Шукатиму сиділку.

- Не треба мені сиділки. Я краще придумаю. Здам верхню кімнату дівчині-студентці.  Хоч поговорити буде з ким.

- Ого. А я де спатиму, ти мене виганяєш?

- Поводься чемно, і ніхто тебе не вижене. Іди звідси. Розстроїв мамусю. І на лекцію  запізнишся. Візьми там контейнер, хоч поїси нормально.

- Дякую. Ти не роби цього більше. Я не голодний. 

- Знаю, який ти не голодний.

- Я поїв і в шапці, цьомки. Післязавтра забіжу, але ти зразу набирай, якщо що.

- Якщо що. Фу. І це викладач вишу.  Куди цей світ котиться.

- До речі у мене є на приміті студентка. Дуже хоче до тебе на стажування. Навіть намагається мені сподобатись, щоб за неї слово замовив. А тут ти сама хочеш.

- А вона з гарної сім’ї? 

- Звідки мені знати. Гляну, якщо то важливо. Якщо тобі вона взагалі підійде.  А до того  ні в деканаті, ні десь-інде  навіть натякати на цікавість до  сім’ї не буду. Окрутять моментально. Їх  багато, у всіх синдром закоханості першокурсниці у викладача. Мені  стерегтися треба, щоб ніяких скарг в деканат і вимог одружитися, бо розбив серце, коли посміхнувся їй або в коридорі поздоровкався.

- Ну стажистка мені точно потрібна.  Придивлюсь. Вона хоч красива, синку?

- Ну не знаю. На любителя, що називається. Непогана, тільки така худа, що наче торохтить кістками на ходу. Джинси драні, через них коліна гострі стирчать. Наче тими колінами дірки й продрані. Не моє, словом.

Мати кривиться. Ну вона знає, що насправді я всіх люблю. 

- Я люблю таких, як ти, ма. - підлизуюсь.- Високих, ставних, щоб було видно, що то жінка - і спереду, й ззаду, й в профіль.

- А вчиться добре?

- Ну ти що, мам! Я тобі неробу не підсуну. Як уже ти призначила стипендію й стажування, то виберу найкраще. Вона відмінниця, студентка року за конкурсну роботу. Тут я рекомендую без жодного вагання, все, ма, я побіг.

- Ти тоді скажи їй, хай приходить на співбесіду. З резюме й портфоліо,  якщо є.

- Угу,  ма,  все скажу.  Цьомки. Я побіг.

І я побіг назустріч катастрофі.

ІННА

У мене тепер є дитина, що любить казки, малювати  і котиків. І ще у мене залишився один дім замість двох. 

Колись, до катастрофи, було не так.

А так воно колись почалося. Або продовжилося. Мабуть, продовжилося.

Тільки хто б мені тоді сказав, що то мій веселий татко, улюбленець жіноцтва й душа будь-якої компанії двічі примудрився розбити  серце цій пещеній красуні й  повноправній хазяйці косметичного бізнесу, до якої я летіла на стажування як метелик на вогонь?