1

Якось одного зимового ранку Діана з Денисом зайшли на студію. Там не було нікого. Лише Олександр Львович сидів і працював.

– О, мої малюки прийшли! – як він завжди тепло їх називав. – І що ви мені скажете народні ви мої?

– Як завжди – нічого проти. – відповіла Діана. Тепер вона була в собі ще більше впевненіша і могла іноді щось і сказати.

– Не хочете нічого мені сказати? – ніби перепитав пан Олександр. – Тоді скажу вам я.

– О, це вже щось! І що знову побачили не так? – продовжила дівчина.

– Ні, ні я не про то. Маю цікаву пропозицію. Вгадайте яку!?

– Ну, напевно маєте якесь круте запрошення!? – першою сказала Ді. – Або може хочете щось змінити. Ну або…

– То лише для тебе! – звернувся він до дівчини.

– Для мене?! – невпевненим голос спитала вона. – А чого лише до мене? Що таке?

– Є в мене один знайомий. І він закордоном. І от він послухав вас і пропонує одну спільну роботу. В нього є один хлопець в Америці. Ален-Кріс Ховард. І хотів би з вами заспівати разом. Ясна річ, що їхати треба туди. Але він оплачує. Як тобі така ідейка?

– А чого лише мені? Хіба ми не всі разом!?

– Бо ти в нас тут заводило! – добродушно усміхнувся продюсер. – Якщо тебе це зачепить то інші погодяться. Сашка вже готовий їхати. А для тебе, Ден, є інша пропозиція – Італія!

Він сказав слово Італія так торжественно, що виглядало ніби Дениса запрошує до себе цілий папа Римський. Але ж ні. Є напевне ще щось крутіше, раз у Львовича так засяяли очі.

– Там буде великий мега концерт. Злітаються всі світові «класики». І не лише. Всі відомі імена музичного світу будуть на там. Ну і треба молодих на розігрів. Ну певно що то буде важко. Але ти класно граєш. І було би не погано як би ти поїхав. То конкурс. Так, що я кинув їм записи як ти граєш. І вони мають десь завтра-після завтра сказати. Якщо пройдеш, то треба буде заповнити якусь там форму.

– Та це було би дуже. – зам’явся Денис. – Але навряд чи я попаду.

– Ну так, тут тобі нічого не пораджу. І не поможу. А от тобі – він повернувся до Ді – раджу подумати. Пропозиція така нічого. І пацанів я тих знаю. Юра, колись з нами працював. А потім поїхав в США, бо треба було грошей. Але чоловік він такий прохідний. І якось познайомився з цими людьми. І вже тепер там успішно продюсує кілька років.

Дівчина задумалася. Їй хотілося їхати. Бо це напевне таки єдиний шанс чогось добитися. Але як вона скаже дома мамі. Та напевне що буде проти. Тож такий прекрасний і омріяний момент по волі віддалявся від неї. Вона не знала як поступити в даному випадку. Так хотілося сказати так і так було важко сприйняти той факт, що мати буде проти. То ж дівчина просто сіла на диван і поринула в роздуми.