Глава 7

Не минуло й двох місяців, як пісня була в перших номерах на кількох місцевих радіостанціях. Її крутили мало не що години. Всім подобалася така нова і така легка для сприйняття музика і слова. Олександр Львович, так звали того продюсера, тепер отримував масу запрошень від різних клубів і приватних вечірок. Тепер вони ставали популярні з дня на день. А коли до них приєднався ще Саша Самочич і їх стало четверо – усі навколо пророчили їм успіх. Мовляв, це новинка на нашому небозводі зірок.

І справді, успіх був величезним. За кілька тижнів з нікому невідомих молодих людей вони перетворилися на зірок. Їхні пісні крутили по радіо, вони майже кожен вечір десь виступали. Словом, запущений дзвіночок набирав що раз сильніших обертів.

Але все це мало ще й свій не надто світлий бік. Почалося з того, що Діана мусила перевестися на заочно. Постійні концерти забирали багато часу. І треба було вирішити, що обрати. І дівчина зробила всій вибір.

Їй подобалося бути в центрі уваги. Бути на людях. Вона хотіла бути відомою. Вона готова була старатися і переносити певні труднощі. Аби лише це дало результат. І от вона на сцені.

Олександр Львович бачить в ній нову зірку. Постійно підтримує. Радить. Пояснює щось. Вчить. Він для неї став як рідний батько. Саме те, чого їй так довго не вистачало. Вона задоволена.

Лілія не надто була в захваті від такого повороту подій. Але певний успіх і запах грошей змушував її миритися з усім. Вона можливо б і ніколи не пішла на таке. Але дівчина розуміла, що це можливо і є її шанс.

Так, вона не була така талановита як Діана. Більше скута. Вона була повною протилежністю і в житті. Але її тексти, ї слова змушували музику звучати по іншому. І це мало своє значення.

Що ж до Дениса, то він взагалі тут був лише з одною метою – грати. Його мета – музика. І тут він побачив показати свої можливості і талант. І він не прогадав. З дівчатами він зливався. І тільки скрипка (а де не де ще й голос), котра так тонко говорила в руках видавала його присутність. Високий, худорлявий – він був ніби якимось міфічним. Іноді виглядало, наче сам Паганіні встав з могили аби зіграти цю партію.

Єдиним хто мало ставив собі питань був Саша. Він був вихованцем Львовича і вже встиг побувати на багатьох концертах як молодий талант. Голос у нього був не дуже. Але вміле чаклування продюсера і перед вами ідеал. Зате Сашко мав приємну артистичну зовнішність. Високий, стрункий, правильної форми, з гарненьким світленьким мало не дівчачим личком він змушував звернути увагу на себе. І цього було досить.

Так минуло довгих сім місяців….