2

Діана пройшла повз будинок адміністрації, перетнула невелику міську площу і звернула в провулок. Там, за зеленою стіною дикого винограду, виднівся будинок. Саме тут і жила Ліля.

Двері відчинилися просто перед самим носом. І з-за них появилася сама Ліля. Не висока, миловидна брюнетка.

– О, привіт! – звернулася вона до дівчини. – Заходь!

– Ти ніби чекала мого приходу під дверима.

– Майже. – усміхнулася Ліля. – Я виходила винести сміття і побачила, що ти уже йдеш.

– Класно. Ти одна?

– Так. Мама на роботі. Як завжди. Проходь в мою кімнату. Я зараз.

Діана зайшла в одні двері, потім в інші. І от вона в кімнаті своєї подружки. Ну як подружки. Ну майже. Ну так собі. Але яка там різниця!

Кімната була мала. Але прибрана. Ліля завжди відзначалася охайністю. Ліжко, письмовий стіл, шафа, м’яке крісло і на підлозі килимок. От і вся кімната.

А от стіна біля ліжка була завішена. На ній були різні обличчя. Відомі музичні, кіно та інші популярні персони. Та в Лілі вони були виключно дівчачі і жіночі.

Ну, про смаки не сперечаються. Це справа кожного. І хоч Ді це трохи вразило. Ну ж могла би там почепити собі Бреда Пітта чи Роналду. Це ще якось. А от дівчатами заліплювати стіну. Діані було трохи не зрозуміло. Але вона не хотіла ні про що питати. Тай питати не було про що по суті. Це ж смак. А не реклама.

А тим часом прийшла і сама Лілія.

– Ну то що будемо робити? – спитала вона. – Може тобі чай зробити? Чи каву? Вибач, що я зразу не запропонувала!

– Ні, ні нічого. Я не надовго. Нині ще маса роботи. Ти знайшла щось?

– А так! Звичайно, що знайшла! От кілька штук.

– Прекрасно. А давай я перегляну і візьму щось.

І дівчина взяла аркуші, що лежали на столі і почала їх по черзі переглядати.

– Це візьму, цей теж візьму. – вказала вона пальцем на відкладені з боку листки. – Ну і ще цей. О, і оцей.

– Добре. Все під твій смак. Відбирала, щоб якісь нормальні. Ну от ці два я посилала на конкурс. З цим я отримала третє місце. А з цим друге на всеукраїнському. А цей був опублікований в обласній газеті. А цей новий.

– Зате класний. А і … Щось хотіла запитати. Та вже. Ну тоді як мінімум до суботи. Вчити ще багато. З тими сесіями. Ну ти розумієш. Десь сяду на днях. Може щось і вийде. Лілі, ти мене вибач, що я так сухо по справі. Справді, часу вкрай як мало. А ще скільки всього хочу встигнути.

– Нічого. Просто заходи частіше в гості. Так буває самотньо.

– А Денис?

– А що Денис?! – усміхнулася Ліля. – Ми з ним давно розійшлися.

– Чого?

– Він зануда, Ді. Причому ще та, зануда.

– Ну але принаймні не курить, не гуляє. І гарно грає на скрипці.

– Ага. Хіба на нервах. Теж мені Паганіні найшла.

На цьому дівчата розпрощалися. Лілія провела Діану до дверей, вони ще перекинулися кількома фразами про своє. І розійшлися.