1

Діана вийшла з будинку. Вона нарешті закінчила свої тренування. Тепер можна повертатися додому. Сьогодні вихідний день. Але ж не для неї. Вона мусить багато вчитися, тренувати себе, заставляти. Аби досягти бажаного. А бажане, справді БАЖАНЕ. І не просто якась там оцінка чи егоїстична забаганка. Ні. На кону стоїть її майбутнє.

Діана закінчила добре музичну школу. І тепер вони з друзями по музиці збиралися час від часу і разом згадували все. Та Ді, не просто згадувала. Дівчина бачила в цьому щось набагато більше ніж прості посиденьки за чашкою чаю. Вона прагнула заспівати перед публікою. А не просто в квартирі своєї подружки під гітару. І вона знала що для цього треба.

У Діани був і музичний слух і гарний високий голос. Але цього було мало. Треба було ще його виспівати, покласти, відточити. А ще – мати власну пісню. Ну чи хоч би текст. І от цього в неї не було.

Але була Ліля, її подружка, котра ще з шостого класу писала щось собі в зошит. Іноді вона дозволяла Діані читати свої «мазюкі». І це було супер. В неї був талант. А ще панічний страх і не сприйняття себе. Словом, цілий мішок комплексів. Та для Діани все це нічого не означало. Є Ліля а отже і має бути «текст». І власне, зараз вона йде до неї в гості.

Діана була дівчиною холеричною. Їй хотілося все більше і більше чогось нового зробити, спробувати, вивчити. Вона не могла сидіти на місці без роботи. І навіть тепер, коли вона була студенткою – Ді прагнула ще чогось.

На відміну від багатьох своїх ровесниць, котрі заледве могли висидіти пари і бігли чимдуж до рідненького дивану. Щоб виспавшись могти потім цілу ніч двіжувати – Діана прагнула чогось добитися, побудувати своє життя. вона хотіла отримати не просто диплом, не просто роботу вчителя. Але щось більше. Набагато більше. Її тягнуло кудись, у не звідність. Вона прагнула бачити щось нове. Вивчити щось так не знане. І почути не почуте. І це гнало її все далі і далі.

Разом із тим вона ворохобила усіх, хто її оточував. Тільки Толік і Марина відпали від їхньої компанії. Всі решта, хоч і не дуже вірили в якийсь мега успіх, та все ж залишалися з Ді.

І от вона сьогодні хоче ще й притягнути до себе Лілю. Це було б просто чудово. Адже ж вони були подругами аж до самого закінчення школи. І тепер їм би не завадило і далі йти разом в доросле життя.

Молодість. Ах, солодка молодість. Гаряча, пристрасна, хвилююча. Молодість. Одне слово. А скільки асоціацій. Слово, котре змушує старших пустити сльозу при одній лише згадці. А молодь затамувати подих. Слово, котре надихає. Котре збуджує у венах кров і змушує рухатися у незвіданому напрямку.

Молодість. Ах, щира, вічна, романтична пора. Пора пригод. Пора ніжності і гарячості. Пора помилок і розчарувань. Пора вічного польоту. Пора вільного подиху і відчуття свободи. Ілюзії і віри в цю ілюзію. Віри в свою значимість і космічні плани. Віри в свої так недосяжні ідеали. Бажання змінити світ. Бажання стати кращим. Ось це і є молодість…

Та ні. Не така тепер молодь щоб мріяти. Щоб летіти. Щоб вірити. Ні. Не така… Інтернет поглинув всю увагу молодих очей. Прикував до себе залізними лещатами. Затиснув в своїх просторах ще так не сформовані душі і поховав у своїх лабіринтах бажання і віру молодості. Знищив, вкрав і перетворив у пустоту те, що колись було радістю.