1

Олена Кирилівна тепер мала багато вільного часу. Вона могла спокійно спати цілий ранок. Та пані Олена найбільше любила щось читати. Вона як вчитель мала обов’язок цікавитися, читати, розвиватися. Але тепер можна було про це уже забути. Та для колишнього педагога було все навпаки.

У Радиковій кімнаті було багато різних книжок. Більшість з них були просто художніми творами. Серед романів вона знайшла відомий всім «Фауст». Стара книжка про вченого, що продав душу дияволу заради амбіцій.

Твір був дуже цікавим. Він десь переплітався із життям самого Радика. Як би це дивно не звучало, проте чомусь саме ця думка обвивалася мов змія в голові пані Олени. Але чому? Невже її любий Радик справді був проклятим?

Та ні. Напевне, що ні. В це було не реально повірити. Але деякі моменти були дуже цікавими. Вони були ніби писані з його життя. І це заставляло іноді пані Олену трохи нервувати. Дивно це якось все звучало. Але ж і її Радик постійно чогось шукав. Але от чого саме? Заради чого все те було?

А на дворі була дощова, явно не українська, зима. Похмура погода. Дощ. Холод. Десь у хаті задзвонив телефон. Це напевне були хтось із подруг. Жінка підійшла до телефону і взяла трубку.

– Алло

– Добрий день пані Олено! – почувся а трубці молодий жіночий голос. – Мене звати Мар’яна. Я журналістка. Зараз пишу статтю про одну людину. І я би хотіла з вами поговорити.

– Ну так, звісно.

– Я би хотіла де що більше дізнатися про Володимира Сергійовича Безбородька. Я пишу про нього статтю…

Жінку наче струмом ударило. Це ім’я їй було знайоме давно. Але нічого доброго воно їй не говорило.

– Добре, але трошки пізніше було би…

– Гаразд я розумію. Я через кілька днів буду у Львові. Я могла би до вас заїхати?

– Так, звісно. Добре. Приїжджайте…Або може у Львові буду я сама…

У цей же момент почулися чиїсь кроки в прихожій. Це була Діана. Вона повернулася з репетиторства. Дівчина любила вчитися і дуже хотіла стати вчителькою. Ну або лікарем. Сама ж Діана не була такою як її однолітки «тепешкою». Вона старалася, працювала, вчилася, думала, ставила цілі, ходила на олімпіади, брала участь у різних заходах. Пані Олена намагалася надолужити втрачене життя і дитину. Вона добре пам’ятала, що саме через неї її син став таким. Тому і намагалася тепер дати все що могла. А життя під іменем зіркового бодай зведеного і майже не знайомого брата змушувало щось робити.