Україна. Середина двохтисячних.
На дворі була тепла, суха і по-справжньому весняна погода. Снігу вже давно не було. Тай не було його багато цієї зими. А втім, яка різниця. Різниці давно вже ніхто не бачив. Тай навіщо?
Люди нині зайняті іншим. Зовсім іншим аніж спостерігати за природою. Ні, роботи більше не прибавилося. Навпаки, з настанням ери технологій, її поменшало. Та заразом і поменшало часу у людей. Дуже поменшало.
Мало хто захоче зупинитися в парку і подивитися на красу, яка довкола. Послухати спів пташок. Як вони радіють весні. Як славлять її прихід. Як тішаться теплому сонечку. І як купаються у його променях. Як мало по малу починають вилазити по одному зі своїх сховок-сплячок звірі. Як розпускаються дерева. Як починає рости трава. Мало хто це помічає.
Люди біжать. Біжать наввипередки. Як найшвидше на роботу, сісти за стіл, випити каву. Вони спішать. Спішать занурившись у свої телефони, натягнувши навушники, повністю відгородившись від природи, котра щойно пробудилась від сну.
Ось так і живемо. Кожен у своєму коконі. Кожен у своєму світі. Кожен сам заради себе.
#14938 в Любовні романи
#5544 в Сучасний любовний роман
#5284 в Сучасна проза
містика пригоди любовна історія, смерть коханої людини, кохання не купити
Відредаговано: 30.11.2025