8

     Сьогодні для Діани був не вдалий день. Все валилося з рук. Не бралася жодна робота. а сама вона була повністю розбита, подавлена, втомлена. Дівчина вирішила поїхати на дачу, яку вона недавно придбала. Стара хата за містом, великий сад, кругом тиша. І лише чути як пташки співають. Ну чим не куточок раю на землі. Але, як на зло, машина не заводилася. Тому від поїздки вона була змушена відмовитися. Однак, машину треба було ремонтувати. Тому Ді довго не думала. Вона знайшла номер Олеся. Хлопець відгукнувся швидко і пообіцяв приїхати глянути.

    Десь через сорок хвилин біля її воріт зупинилася машина. З неї вийшов Олесь. Він був в простій робочій формі. Напевно просто зі свого гаражу. Він відчинив хвіртку і пройшов до хати.

– Привіт – проказав Олесь з порога – Ну і де там твоя машина?

– Привіт, може спочатку каву, чай…

– Вибач, я трошки спішу.

     Вони вийшли на двір. Біля гаражу стояв новий сітроет.

– Гарна машинка – похвалив Олесь – То твоя?

– Так, моя.

– Думав – чоловікова – усміхнувся хлопець – Зараз поглянемо, що ж там з нею.

    І він взявся обстежувати залізну карету. Поглянув під капот, порився там трошки. Потім почав лізти під саму машину і провіряти там усе. По якомусь часі підійшов до Діани і видав свій вердикт:

– Хотів би тебе спитати дещо!

– Питай.

– Ти маєш багато ворогів?

       Діана поглянула здивовано на нього. Про що це він?

– Про що це ти?

– Тобі «свиню» підставили! Це ще легко відбулася. Могло бути гірше!

– Ти про що?

– Є така штука – проектувати «нещасні випадки».

– Не може бути! – вона була налякана.

– Можливо я помиляюся. Це таке. Може просто на СТО щось вчудили. Бачив таке не раз. Але вчасно закликала. Проблему ми усунули. Можеш їздити і далі.

– То може кави? – якимось непевним голосом запропонувала Діана.

– Хіба на кілька хвилин, бо ще маю роботу.

      І вони зайшли до хати. Ді зробила каву і подала Олесеві.

– Круто живеш – почав хлопець – Чув ти була десь закордоном.

– Так, була. В Америці. Виступала. Тепер повернулася.

– Класно, світ бачила, грошей маєш, себе реалізувала.

– Ех – зітхнула дівчина – Та маю. І бізнес маю.

– А чого так сумно?

– Тааа… якось то все набридло до краю. Нічого не хочу. Втомилася вже від всього.

– Ну так, багаті теж плачуть – підсумував Олесь.

       Що він мав на увазі? Чому він так сказав? Важко було відповісти. Ця так не двозначна фраза. Який глибокий сенс вона ховає в собі. Яку тяжку правду ховає за лаштунками сяючих усмішок. І він це звідкись знав. Знав, і добре розумів, що в житті головне любов. Справжня, чиста, вічна любов. І ніякі гроші її не замінять.

– Так, ще й як плачуть…. – погодилася Діана – А ти як живеш? Одружений вже?

       Вона чекала почути відповідь, котру вона ніяк не хотіла би чути. Чекала, що він почне розказувати про дружину. Скаже, що у нього є вже дитина. Або навіть двоє. Але відповідь була інша.

– Ні, не одружений. Живу з батьками. Працюю.

– Чому ні? Ти ж красивий, розумний, працюєш… - Діана гнула типову лінію аби просто якомога дальше відійти дві теми.

– Та я не вигравав щасливого квитка в житті!

     І це було сказано не без якоїсь іронії. Звісно, він не мав наметі щось сказати проти неї. Але було зрозуміло ту глибоку прірву між людьми різних фінансових можливостей.

– Знаєш, я би не проти десь поїхати відпочити – сказала по якісь хвилі Діана – Може на вихідні ти би склав мені компанію?

– Не знаю. Субота повністю зайнята – відповів Олесь. Він наче хотів сказати: «А при чому тут я!».

– Тоді давай в неділю! Я заїду по тебе!

– Якщо буде погода сприятлива – з усмішкою сказав хлопець.

   Він допив каву і пішов. А Ді ще довго сиділа одна у вітальні з порожньою чашкою. Вона заглиблювалася у свої думки, ніби щось хотіла звідти дістати чи стерти.

      Неділя була вдалою. Погода сприяла тому аби вибратися кудись за місто. І Діана з Олесем знову зустрілися. Але ця зустріч була вже зовсім іншою. Це була вже не потреба «визвати майстра». Це вже була нормальна зустріч двох молодих людей. Двох втомлених душ. Двох так різних і так близьких світів.

– Мені з тобою добре – нарешті сказала дівчина і спохопилася. Вона і не мала на меті таке говорити в голос. Але емоції підвели. Вона сказала правду.

– Бо я не ставлю тобі дурних питань? – жартуючи відповів на це Олесь.

– Ні. Бо справді… Ну як би тобі це сказати…

– Та вже кажи як є.