6

       Весь день Діана відходила від шоку. Саме так, від шоку. Вона була до такого кроку зовсім не готова. Вдома пояснила, що вони їздили гуляти і пізно повернулися. Втім, їй ніхто ні в чому не дорікав. А що можна сказати людині, котра має власний бізнес, машину і є повнолітня. Ото ж і воно.

         Пані Оксана не бажала щось питати. І не тому, що була дуже толерантна до свої дочки. А тому, що бачила, що зараз ніякої розмови не буде. О, як це важливо вчасно зупинитися. Вчасно закрити рота. Вчасно перестати лізти зі своїми не тактовними порадами. Вчасно. Бо за секунду може бути пізно. Причому надто пізно.

        Іноді, людина прагне єдине – це спокою. Спокою, котрого зараз так не вистачає. Не вистачає, навіть якщо навкруги тиша. Просто людина хоче побути одна. Побути зі своїми думами на одинці. Та на жаль не всі це розуміють. І в цьому якраз проблема.

        Саме цей момент переживала Діана. Вона не хотіла нічого говорити. Дівчина просто сиділа в кімнаті і грала на піаніно. Вона давно не грала на ньому. Музика виходила сама по собі. Вона згадувала стару пісню. Але цього разу слова  вона вже розуміла зовсім інакше. «Любов таємниця – зрозуміти не в силі, Вона втікала то знову верталась». Це були слова Лілиного вірша. Але цей вірш тепер сприймався інакше. «Любов таємниця – ми в неї в полоні… ми разом але ми одні». Діана грала знову і знову. І в неї народжувалася нова, зовсім інша мелодія. Це була зовсім інша пісня. Пристрасна, ніжна, чуттєва, гаряча. Зовсім не така, як у вони співали колись.

          Раптом до неї підійшла Ксюша.

– Можна біля тебе?

– Сідай.

– Ти плачеш? Що з тобою?

– Нічого, Ксю, нічого. Все добре.

– Я ж бачу, що ти плачеш!

– Ні, ні, ти що. Просто очі печуть.

– Я ж бачу, що ти брешеш – спокійно сказала дівчинка – Ти посварилася з нею?

            Це вивело Діану з її ступору. « Чорт, звідки вона знає!?» – подумала з жахом Ді.

– Про що ти? – а в голос намагалася якось відійти від питання.

– Про твою подружку. Як її там, Каріна, здається.

– Ксеня, перестань!

– А чому? Ну скажи!

– Іди, допоможи бабусі! Давай, давай!

           І тільки тепер вона зрозуміла, що не може обманути нікого. Обманути себе. Обманути і скрити те, що на душі. Збагнула, що вчорашня помилка була бажана. Що вона даремно нагримала на Каріну. Вона сама давала мовчазну згоду на все. Вона була не проти. То навіщо тепер когось робити винним. О, як це важко зрозуміти себе. Найважче і найголовніше. Це і найскладнішим випробуванням кожному. Єдине випробуваня в нашому житті, пройшовши котре ми починаємо розуміти чого від нас насправді хоче життя.