5

     Вона прокинулася пізно. Голова страшенно боліла. Все ходило обертом. Вперше, відколи вона повернулася з Америки ночувала не дома. Діана лежала на ліжку і намагалася згадати де вона. Але думки від неї втікали. В голові було порожньо. Вона озиралася навколо і ніяк не могла згадати нічого.

     Нарешті до кімнати увійшла Каріна. Вона сяяла як нова копійка. Свою красу вона прикривала лише рушником. Вона щойно з душу. Свіжа, тепла, уся така бажана і така солодка. Але чи так це?

       Вона підійшла до ліжка і сіла поруч з Діаною.

– Ну що, доброго ранку – весело глянула вона на сонну «подругу» – Пора вставати вже.

– Якого дідька? Ти що мене споїла? – бурчала Ді – Каріна!

– Ні – посміхалася та – Ти сама пила. А потім сама добровільно залишилася.

– Стоп, стоп, стоп – як це я … о боже!

– Та перестань. Ти що маленька. И ж з тобою обоє дорослих, повністю вільних людей.

– Каріна, але це ж … ну як мінімум не правильно. Чорт, що я дома скажу. Мала. О ні….

– Та ніхто тебе й питати не буде. Ну подумаєш, залишилася у мене на ніч. І що !?

– Ех… Тобі не зрозуміти… Я ж відповідаю за дитину. Чужу!!!

– Та не парся ти так… ходімо снідати, я вже приготувала.

        І вони пішли снідати на кухню. Каріна справді виглядала щасливою. Це було видно з того, як вона старалася всіляко старалася вгодити Ді.

      Дівчата сиділи мовчки. Так, ніби німі. І кожна з них думала про щось своє. Каріна закохано дивилася то на Діану то у вікно. Про що вона думала? Може про вчорашнє, в котрому, як видно, вона не каялася. А може вона все спланувала? Може. Але для неї це було не важливо. Зараз вона була задоволена життям і щаслива.

         А от її партнерка ні. Діану гризло сумління. Це таке маленьке, болюче місце в середині душі, звідки починається людськість. Вона не була готова до такого кроку.

– Ти злишся на мене, бо я тебе використала? – раптом серйозно запитала Каріна.

– Бо так і є.

– Може й так. Я лише тепер усвідомила свою помилку. Я була не права. Так, я була не права. Вибач.

– І що я маю на це відповісти.

– Що хочеш. Те, що думаєш. Можеш вдарити мене і піти геть.

– А що це змінить? Я все рівно буду …

– Будеш мене ненавидіти? – запитала Каріна і поглянула їй в очі- Будеш проклинати мене?

– Ні. Просто ти повелася зі мною грубо. Ти обманула мене. І це були не почуття. На момент я стала монетою. Ти вдарила по моїй особистості, по моїй людськості, по моїй гордості в кінці кінців.

– Так, я повелася нечесно. Ти права. Знаєш Ді, я так чекала тебе. Я чекала коли ти вернешся з-за кордону. Я шукала зустрічі з тобою. Я не спала ночами. Я…

– Ти дурна – спокійно відповіла Діана.

– Бо сказала правду! Бо я справді не знаю, що зі мною. Ми ж були подругами. Ми ж разом…

– Заткнися вже – крикнула нарешті Діана, не давши договорити.

– Так, я не Ліля. Але ж вона на тебе забила. Сама бачиш.

         Це було плювком для Діани. До тепер вона сиділа тихо.

– Що ти мелеш дурепо! Лілька моя подружка. Ми дружили, розвивалися. Про що ти лише думаєш!

– А тоді, в Ольки дома… Що тоді було? думала я не знаю.

– Я тебе ненавиджу!

        І Діана швидко встала з-за столу і пішла геть.