3

      Ні, вона не жаліла ні про що. Тай сенсу жаліти уже не було. Бо то нічого не дасть і це вона розуміла. Діана просто дивилася у вікно. На дворі було видно перші прояви осені. Прохолодне, осіннє повітря, перші жовті листочки. Та це була її щаслива осінь. Ну по перше: вона була вдома, серед близьких. І це напевне найкраще що може бути. А по друге , доля їй готувала гарний сюрприз. Вона ще уявлення не мала, але ж внутрішнє почуття все ж говорило, що щось має таки відбутися. І скоро воно таки увійде в життя Діани теплим осіннім спокоєм.

      А поки що, вона дивилася у вікно і думала. Про що може думати людина, самотня, одинока, морально і фізично втомлена. Чого може бажати у цей час. Хто його знає…

        У кімнаті задзвонив телефон. Він ніби пробудив її від сну. Того далекого, глибокого, солодкого сну. Ц була Каріна, колишня однокласниця і добра подружка. Вони з Діаною підтримували тісну дружбу весь цей час. А чому ні. Каріна була самотня. Дмитро, її колишній хлопець, кинув її, бо вона проста, як про це говорила сама дівчина. Та поговорювали, що не міг витримати її препаскудний характер. Дівчина справді мала в собі щось таке стервозне. Чи може це був холодний розрахунок. Важко сказати. Але той, факт як вона «крутила» Дімкою, описував її з не найкращого боку. Та Каріні це було байдуже. Серйозних відносин у неї не було давно. Не хотів ніхто вестися на її красивий зад і пружні перса. От не хотів і все.

        Поза очі вона навіть отримала клеймо – «шалава». Але це не можна назвати заслуженим. Бо, якщо чесно, Каріна на ліво й на право не гуляла, хлопців не водила. Ні. вона просто любила їх спокушати. А спокушати вона таки мала чим. Тут вже сумніву не було.

        Ще зустрічаючись з Дмитром, вона часто любила одягатися відкрито. Настільки відкрито, що їй позаздрили би навіть «дівки з окружної». Що це: бажання себе показати, спровокувати заздрість конкуренток, бажання мати армію шанувальників чи може просто хвороба? Такі питання собі ніхто не давав. Але все стягувалося в бік останнього.

       Бо вже після розриву з хлопцем, вона «відкрилася на повну». Хлопці розповідали, як бачили її роздягненою через вікно. Ну вони це могли і видумати. Мало що там вони могли ще побачити після такої кількості випитого. Тому їхні розповіді не надто сприймалися . А от коли про це розповіла Іра, з сусіднього будинку – було вже не до сміху. Дівчина розказувала, що одного разу гуляючи з Вовою, своїм хлопцем, вони йшли попри будинок Каріни. Молоді люди про щось собі мрійливо розмовляли, тримаючись за руки. І от вони глянули на балкон. Там, Ірина встигла замітити, Каріну «у всіх красі». Бачили ще кілька осіб. Але кожен змовчав. Ніхто не захотів заїдатися із сусідами. А зрештою, то ітак би нічого не дало. Її мама теж була не краща. В молодості гуляла по чорному. Але тихо. Десь там, в іншому місті, де вчилася. Теперішній мамин чоловік відношення до її дорослої дочки не мав жодного. Тай яке йому діло. Бабця Каріни теж була «ще та персона».(Спочатку вона була твердою, войовничою атеїсткою. Бо була заступником директора на одному гарному підприємстві. А коли було відкрито свободу віросповідань стала ревною парафіянкою. Хоча і старих гріхів не залишала).

          Звісно, сімейка рахувалася благополучною. Адже мама була приватним підприємцем. А її чоловік був держслужбовцем не останнього щабля. Таке собі поєднання. Але ніхто слова проти не скаже.

         Сама Каріна не була поганою. Вона не була злорадною. Ні. вона не була мстивою, не курила, не вішалася на хлопців, як то буває серед дівчат. В цьому плані вона була нормальною.

           І от ця молода особа, з усіма її «хвостами» була другом Діани. І тепер вона дзвонила.

– Привіт – відповіла нарешті Ді.

– Ну нарешті! Привіт, привіт – защебетала та своїм напрочуд гарним голосом – Я вже думала, що ти не хочеш зі мною розмовляти!

– Ні, з чого ти це взяла?

– Ну бо всі рахують мене поганою – голос її задрижав.

– Я так не думаю. Була би ти поганою – я би з тобою не спілкувалася взагалі.

– Та мало що тобі могли тут нарозказувати про мене.

– Та знаю я, знаю твої «приколи» - розсміялася Діана – Ходиш тут і хлопців приворожуєш ахаха

– І що – спокійно мовила та.

– Нічого. Це твоє право. Я тебе за то і не хвалю і не осуджую.

– Ой та не розказуй. Тоже десь, поза очі, думаєш яка я «хвойда».

– Ні. я маю свої справи. А коли йду то не дивлюся на чужі вікна – засміялася Діана – Вибач пташко, але я така.

– Я взагалі то хотіла тебе в гості запросити. Така давно тебе не бачила. Лише тоді раз в місті. То як, прийдеш на каву?

– Прийду! А чому ні.

– Тоді завтра вечором?

– Можна і нині. Мала поїхала в табір. Так що я вільна.

– А, точно. Я й забула, що в тебе дитина. Добре нехай буде нині.

           І вони закінчили розмову. Але разом із тим одна одній вони готували сюрприз. Яким він буде і чи сподобається. Цього вгадати вони не зараз не могли. Але кожна вірила що її сюрприз буде правильно оцінено. Але чи так це буде?