2

      Вона забула Браяна так, ніби нічого і не було. Він більше не означав для неї нічого. Зовсім нічого. А поза тим Діана іноді, мимоволі, згадувала час проведений в Америці. Там було класно. Але чи було класно їй. Відповісти вона не могла. А що відповісти. Кому? Собі? Вона не знала. Правду. Але яку саме правду вона хотіла згадувати.

      Правда. А що таке правда? Це те саме питання, таке колись задав Пилат Ісусові. Що є правда. Він що правда, на своє питання відповідь отримав. Але чи зрозумів її. То що таке правда? Що вона в собі несе? Чому вона так важлива? І чому ніхто не хоче її говорити. А тим паче чути? Чому її бояться? Уникають? Ховаються від неї? Чому вона така не вигідна і болюча?

       Правда. А яка вона? Як виглядає? Чому вона так важлива? І чи важлива взагалі? Питання, на котрі відповіді дати є важко. Або й не можливо. Бо у кожного вона своя, та правда. Кожен вважає свою думку правильною, свої дії, своє життя, свою роль. Але чи так це? Чи може так бути? На все це відповісти достеменно ніхто не може. Як і не могла до кінця відповісти собі й Діана.

        Вона згадувала як вперше прокинулася в чужому місті. Як боялася усього невідомого. Як вперше побачила чуже суспільство. Як вперше вийшла на сцену. Згадувалися і приємні хвилини проведені з Аленом і Браяном на студії. Як вони разом їздили в турне. Як після виступів втомлені і щасливі вони сиділи в якомусь місті і дивилися на зорі. Як знайомилися. Все це було тепер лише спогадом. Ніби сон. Ніби цього всього не було. Мить і все. Більше це не повторить. Все, що залишиться лише у спогадах і фотографіях. Все, що стане для кожного з них лише чимось чужим назавжди.

     Спогади. Що таке спогади і як а їхня роль? Про це можна писати цілі томи. Спогади. Вони наповнюють душу якимось певним неспокоєм. Це як ще один раз пережити подію. Котру іноді так хочеться забути. Але вона була і тепер приходить з минулого нагадуванням, цим привидом-спогадом. Спогади це привиди. Справжні привиди нашого минулого. Це не вигадані миті нашого життя. Спогади. Вони змушують нас пережити усе наново. Ще раз. Ще раз відчути те саме, що й тоді. Але чи хочемо ми цього? Іноді так. А іноді ні. не завжди вони є такими гарними, кольоровими, приємними, бажаними. Іноді вони заставляють плакати.

      Так було і з Діаною. Спогади повертали її у різні моменти її минулого. І деякі з них вона б воліла більше не бачити і не згадувати про них. Але зараз воно стояло перед її очима привидом. І змушувало ще раз пережити біль, сором, страх, обман, жаль. Все те, що вона пережила вже. Навіщо вона дозволяла цим привидам минулого володіти собою? Навіщо поверталася до них в полон добровільно?