1

          Ален і Камілла зустрічалися уже деякий час. Вони гарно проводили час. А ще, між ним справді були якісь почуття. Але які саме вони й самі не розуміли.

         Ці відносини справді були цікавими. Камілла крутила хлопцем як хотіла. Владна, сильна натурою, активна – вона змушувала бідолашного Алена рухатися А може він цього сам хотів? Може, це йому подобалося? А втім, яка різниця! Головне, що вони почувалися добре. Кожен у своєму коконі. Але загалом добре.

       Сучасні відносини. Який обман вони часто скривають у собі. Яку ховають бездушність і далекість. А яка іноді між двома «закоханими» прірва. Про це навіть говорити страшно. Що будують ці люди. Що означає для них це «разом»? Хто вони одне одному? Але, на жаль, ніхто собі ставити цих питань не хоче. Як і не хоче змін. А навіщо! Всіх і це влаштовує. Ну, може, не всіх. Але більшість. А тих, кого влаштовує така поверхневість так і живуть в ній. Вони не піднімаються вище. Вони бояться справжності. Вони не хочуть щось творити самі. Для чого? Навіщо? Чому?

     Бо так легше. Бо не треба трудитися. Бо не треба працювати над собою. Бо не треба бути вимогливим, вперш за все до себе. Бо легше звинуватити когось. Бо пластикові почуття нічого не коштують. Бо не болить. Бо, вкінці кінців, так модно. Бо так як всі. І це останнє, є найтрагічнішим ударом по нашій людськості. Нашій самосвідомості. Нашій індивідуальності. Нашій самоідентичності. Нашій неповторності. Але кому це треба?

        Ален розумів, що почуття між ними не справжні. Але зрештою, його все влаштовувало. Він не хотів нічого міняти. А може, аби досолити Сандрі, котра його кинула рік тому? Може. Але кому від того було гірше! Чи насправді це було помстою? Чи допікало це Сандрі? Напевно ні. То кого він обманював?! Сам себе.

       Камілла нічого не очікувала від цих відносин. Вона впевнено крокувала своєю стежкою. Є біля неї Ален чи ні, ситуацію не змінювало. Головне – це розвиватися. А хто буде поруч – не важливо.

       Але іноді буває так, що в житті вносяться певні корективи. І не залежно хоче людина цього чи ні. Воно є і з цим треба змиритися.

      Кілька днів тому Камілла дізналася одну неприємну для себе новину. Проходячи обстерження лікарі виявили у неї повну безплідність. Ну, проблема не така аж «зубата» - руки, ноги на місті. Але в подальшому це може мати свої наслідки.

        Спочатку вона не хотіла розповідати про це Алену. Ну, це було цілком логічно. Адже, не знати як він на це зреагує. Вона уникала розмови, старалася говорити про щось інше. Та рано чи пізно все має свій «вихід».

– Алене, нам треба поговорити – сказала Камілла.

– Про що?

        Він ще був сонним. Ранковий теплий вітер крізь відчинене вікно лоскотав його тіло.

– Про нас – серйозно сказала Камілла.

– І що ж про нас ти хочеш говорити? – пробурчав з закритими очима Ален.

– Є одна річ, котра може змінити наші стосунки.

– не зрозумів! – раптом відірвався від подушки Ален. Це вже був не той милий, чемний хлопчик. Ні, це був цілком самодостатній молодий чоловік. Він підвівся і глянув на неї.

– Ну! То що ти хочеш мені сказати?

– Розумієш … - розгублено почала Камілла – є одна річ… І я .. якби то тобі сказати… Я не зможу … не зможу мати дітей. Ніколи

      В по її очах можна було прочитати жах, котрий був всередині неї. Жах, котрий вона скривала протягом кількох останніх днів. Жах бути відкинутою.

– І ? – спокійно говорив Ален.

– Що «і»? Я ніколи не зможу народити дитину. Я завжди буду «порожня»!

– Той що? Ти жива, здорова. У тебе є руки, ноги, голова, тіло. Ти можеш бачити, чути, говорити. Хіба це мало?

– Аякже… значить ти хочеш розійтися!

– Ні. Просто мені досить того, що є. І я не думаю наперед так далеко. Ну не можеш то не можеш. Скільки ж людей так живуть. І що?

– Алене, але ж …

– Ну не всі ж можуть бути батьками. І це не найгірше в житті.

         Це він говорив, щоб заспокоїти Каміллу, чи справді вірив у те, що казав. Складно було сказати. Але схоже для Алена це зовсім не було трагедією.

– Я знав, що ти це скажеш – спокійно продовжував він – Я почув твою розмову з Дорі. Так, я стояв за дверима. І що … Ну так то так… Я сприйняв це нормально.

        Камілла не знала що відповісти на це. З одного блоку вона була страшенно пригнічена. Адже її підслуховували. А з іншого, реакція Алена була для неї повною підтримкою. І тільки тепер вона почала усвідомлювати важливість їхніх стосунків. Про те, що Ален справді її любить. І що істинність любовних стосунків вимірюється можливістю сприймати іншого таким яким він є у всій площині.