7

       Зустріч. Це таке багатогранне слово. Зустріч закоханих, зустріч батьків і дітей, зустріч друзів, зустріч когось дуже вагомого. Одне і теж слово а скільки різних відтінків. Зустріч. Вона несе у собі щось нове. Якусь цікавість. Бажання щось нове побачити й почути. Або когось. Це момент, коли можна прийти, перепросити, поспілкуватися. О, скільки всього передбачає це одне слово – зустріч.

        Діана почувалася трохи не впевнено. Ця зустріч через кілька років була для неї водночас і так бажана і так не потрібно болюча. Але чому? Чого вона так боїться? Що намагається забути, приховати, викреслити?

          Питання, на котрі ніхто не любить давати відповідь. Котрі потребують повної відвертості до себе. В першу чергу до себе. Та не кожному це виходить. Так, не кожному.

        Вони сиділи тільки у двох. Ліля щось розповідала, сміялася, тішилася чомусь. Вона була щира. Така ж як і тоді, чотири роки назад. Така ж красива, така ж розкішна. Або й навіть ще краща. Видно сімейні узи зробили її щасливою. Вона розквітла, як троянда. На що здатна любов. Так, саме любов – справжнє, вічне, естетичне почуття бажаності і потрібності. Людина, котра відчуває, що її люблять здатна робити більше аніж може. Вона готова творити дива. Бо інакше це не назвеш. Вона хоче віддати ще більше аніж отримує. І це стає що раз сильнішим. Вона цвіте. Як квітка на сонці і при достатній вологості. Вона хоче жити.

         О так, саме жити а не просто існувати з дня на день. Вона хоче бачити сонце, вона радіє кожній хвилині, вона прагне любити кожного. І це вже є не просто почуттям – це стає її сенсом. Любити. А не просто ставитися якось. Ні. саме любити, саме дбати про іншого, саме жит для іншого. Ось що таке любов. Жити заради нього\неї.

       Любити когось це бачити в ньому щось добре. Це ірити в нього\неї. Це підтримувати. Це жертвувати чимось своїм заради коханої людини. Іноді навіть всім. А іноді навіть своїм власним життям. Ось справжня ціна любові.

           І Ліля отримувала цю любов від свого чоловіка. Вона знала, що саме завдяки йому вона така. Але й разом із тим вона любила його. І тільки його одного. І це глибоке, сильне, високоморальне почуття обох творило повну гармонію сімейного щастя.

          І можливо вона не мала чогось. Але те, що вона мала це було цінним. І ось це був ще один секрет її природного вигляду.

– Знаєш, ти правильно вчинила, що взяла Ксеню! Це справді багато.

– Може. Але якщо чесно, то це була дурна ідея. Я лише тепер зрозуміла, що я чужа їй. І взагалі, я далека від того всього… Ти ж знаєш…

– Думаєш, я всьо так чисто і добре роблю. Ну та немає людини ідеальної. Але стараюся. Ми з Романом, також не один раз затупили на початку. А тепер як… Ой, і не нагадуй. Але ж живемо.

– Так, але це ваші діти. А я не мама. І ніколи нею не стану.

– А ти що хотіла. Вона уже доросла. і це нормально, що вона знає правду.

– Ліля, ми просто подружки. І все. Це смішно. Але це так.

– Залиш все як є. Головне, що ви її забрали звідти. А решта по ходу. Тай для мами твоєї це легше. Це ж її внучка як не як.

– Так. Нехай. Є що є… - і вона вирішила перевести розмову на іншу тему – Розкажи мені краще що там сталося з Сашком.

– Нічого нового я тобі не скажу ти ж знаєш. Кажуть Сашко викинувся з вікна. Пив останнім часом дуже. Сама знаєш, що буває. Може «білка» зловила.

          Сашко. Ах, яким же він був класним тоді. Молодий, красивий, гордий і талановитий. Але вже тоді в ньому проявлялася якась хвороблива зверхність, певна неадекватність. Але тоді ніхто би й подумати не міг, що він допивався до відрубу і бавився наркотиками. Це так поговорювали поза очі. Ну як то буває. Але видно розмови були не на рівному місці виліплені. І от тепер усе на яву. А що поробиш – «нема нічого таємного щоби не стало явним».

           Розмова наближалася до кінця. Кінця, котрого ніяк не хотілося. Але він таки підходив і вказував на те, що потрібно обох повертатися до своїх справ. До того звичного, буденного життя, котре оточує кожну з них кожного дня до цього часу. І хоч як їм цього не хотілося  та час невблаганно біжить вперед. Він жене стрілки годинника не даючи змоги зупинитися і щось змінити. Все чітко вперед і тільки вперед. Він підганяє кожного протягом цілого життя, не даючи ні на мить розслабитися. Він завжди нагадує, що кожна мить, кожна втрачена мить, є даремною. О, цей не щадний гонитель душ. Час, найстрашніший ворог і найкращий друг водночас. Час, котрий біжить кудись, у нескінченність. Біжить не зупиняючись і не даючи передихнути. Він мчить наче гарні, годовані коні по степу. Він тече, як тече річка. Він вислизає як вислизає пісок між пальців. Він втікає як втікає злодій. Час. Це страшне і водночас таке не знане і не вивчене явище – час.