7

        Зрада. Що означає це слово? Яка його справжня суть? Що вона несе в собі? І хто як розплачується за неї? То що ж таке зрада? Чому кожен сприймає боляче її в свій бік і так легко може зрадити сам? Якою є її причина? І чому вона існує взагалі? А як щодо зради інтересів? Чи власних амбіцій? Або ідей?

            На всі ці питання відповідь людство шукає впродовж часів. Але однозначно сказати щось ніхто не може. Кожен виказує свою теорію. Але це лише одне із … Одне із тисяч «пояснень». Тільки одне із тисяч, котрі існують. Але жодне із цих одних не стало єдиним. Не стало і не могло стати. Бо ж кожен розуміє по своєму. Як і кожен сприймає життя по своєму. Як і кожен підходить до нього теж по своєму. Тому сказати повну правду ніхто не може. Це поза можливостями людського сприйняття. Але намагатися шукати її таки треба.

         Ранок був теплим і сонячним. На дворі буяла весна. Ця тепла і пустотлива пора року всюди однакова. Вона народжує нові ідеї, бажання, думки, фантазії. Вона пробуджує до нового життя, надаючи нову порцію енергії. І так що року. Природа ожила. Вона починає новий шлях відродження і оновлення. І людина теж.

        Для декого з людей ця весна стала особливою. Ален-Кріс Ховард уже бачив себе у ролі нареченого. Що правда, справи між ним і Каміллою йшли не аж так гладко. Але поза всім ці стосунки додавали хлопцеві впевненості у собі. Тепер він не був уже не якийсь там шмаркач-вискочка але повний сили, енергії і бажання молодик. З батьками він мало бачився. А ще менше перечився. Старий хоч і в душі не був задоволений вибором сина, проте мовчав. Адже тепер, його Ален як ніколи «пахав». Дейл не надто радів такій партії сина. Однак, бачачи синові успіхи і бажання працювати – врешті решт був задоволений. «Якщо ця дівка здатна створити з мого Алена мужчину – то хай буде вона – говорив в душі Дейл – Нічого не поробиш. А йти проти і руйнувати такий порив було б гріхом. Мене цікавить лише одне – його добробут. А хто стимулює його до цього мені байдуже». Можливо байдуже йому і не булло. Але бажання сподобатися дівчині штовхали Алена до серйозної праці. Він навіть почав переймати батькові ідеї щодо бізнесу. Старий нарешті зрадів. Він і уявити не міг, що з його синка може таке вийти. Тому у всьому потакував Аленові.

– Ну що, синку – ти готовий нарешті нам представити свою обраницю? – з усмішкою спитав Дейл сина, коли той зайшов до вітальні – Ми би з мамою хотіли уже нарешті порадіти вашому щастю.

           Він це казав не тому, що ніби то справді щиро радів за сина. А радше тому, щоби покращити відносини з ним, котрі після багатьох напружених моментів були холодними.

– Ще напевне не скоро – мляво відповів той.

– Я чув, вона така нічогенька, правда?

– Тату…

– А де вона працює, та твоя обраниця?

– Ну вона ще не моя обраниця. А працює вона …

– А втім, не важно.

– Науковим співробітником у музеї.

– Таак… звучить гордо а в кишені голо… – іронізував старий – Нехай буде.

– Що нехай буде? – здивовано дивився Ален.

– Я повністю не проти твоєї подружки. І навіть, якщо мама тобі певно наговорила, що бурчав і так далі – то це не так. Я радий, що ти нарешті взявся за голову.

           Що означало для Дейла «взявся за голову» було визначити не важко. Тому Ален лише скривив лице в штучній усмішці, котра символізувала таку ж штучну батькову доброту. Доброту, котрою зараз як ніколи прикривався тато. Для чого йому це було сказати куди складніше. Та Аленові це було все рівно. Тепер він дивився на все інакше. Він знав, що рано чи пізно все майно, весь батьків бізнес перейде йому. І тому вчився ним володіти. Молодший брат, Джейкоб – п’яниця і наркоман. Його відкупили від «проблем» і відіслали подалі від очей до дідуся Льюїса. Це був двоюрідний брат Аленової бабусі. Але вони міцно дружили фамілією. Тож старий Луї тепер приглядав за своїм племінником. А це робити він вмів! Дорі – красива барбі, котра зможе протринькати цілий маєток за лічені години. І єдиним сином залишився він – Ален. Тому тато такий добрий з ним. От чому.