1

      Зима. Вона всюди несе якийсь своєрідний, святковий настрій. З першим снігом приходить присмак Різдва, Нового року. Ці свята люблять не лише діти. Для більшості дорослих це теж своєрідний празник. В повітрі відчувається піднесений настрій. Але так буває не завжди і не у всіх. Хтось за цей рік втратив друга, хтось брата, в когось війна забрала все, життя, в когось померла найдорожча людина, чи може навіть єдина людина. Кому цей, минулий рік приніс полегшення а комусь біду і горе. Хтось нарешті зрозумів свої минулі помилки і постановив рішуче змінитися. А хтось навпаки став ще гіршим. Для когось минулі місяці були пеклом чекання а для когось насолодою. Кожен входить в цей час з різними, своїми бідами, проблемами, негараздами, досягненнями, досвідом, втратами, перемогами. І кожному по своєму жаль цього минулого, котрого уже не повернути ані не змінити.

     Десь на другому кінця планети, далеко за океаном у невеликому місті Ноксвілл, що у штаті Теннессі одна жінка збиралася додому після робочого дня. Її звали Шарлотта. Контре. Молода, тридцятилітня, сексапільна мулатка. Шарлотта була красивою молодою жінкою. Зараз вона була самотня. Шарлотта була матір’ю і тому основне для неї була її єдина донька – Сара, що була плодом її пристрасті. Це був короткий але такий пристрасний роман. Пристрасть, що спалахнула накрила на мить двох людей з головою. Вони ніби зійшли з розуму. Обійми, поцілунки, рози і ось вона – так не очікувана Сара. Браян знав про свою позашлюбну дочку. Він навіть іноді приїжджав до них в гості. Сарі тепер уже десять років. Шарлотта не претендувала бути офіційною дружиною. Їй вистачало уваги, котру приділяв Браян між своїми концертами і подорожами. А ще він утримував їх обох. Цього, в принципі, цілком вистачало. Він любив свою донечку. Він навіть мріяв одружитись і привезти їх обох до себе. Але потім в його житті щось пішло не так. Шарлотта не протестувала. Вона звикла, що у Браяна може бути десятки пасій, подружок, коханок. Жінка спокійно ставилася до того, що між ними тепер єдиний місток це Сара, їхня спільна дочка. Та попри все вона напевне любила його. Як би тепер вона залишилася одна, а дочка без свого любого татка.

      Сьогодні Шарлотта поверталася пізніше. Роботи було дуже багато і жінка затрималася на роботі. Шарлотта йшла по вулиці. Вона жила не далеко від місця роботи. Квартира на третьому поверсі з доволі великими параметрами була подарунком Браяна. Сама ж жінка напевне ніколи б не змогла на свою зарплату купити таку велику квартиру ще й з усіма зручностями і різним начинням. Сара зараз перебувала дома на зимових канікулах. Дівчинка сиділа дома. Вона характером була повністю в свого зіркового тата. Так ж самостійна і така ж замкнута. Їй не потрібні були друзі, компанії. Вона не рахувалася з тим, що вона комусь потрібна. В школі Сару однолітки поважали, бо вона не соромилася ніколи говорити в слух те, що інші боялися сказати. А коли її батько приїжджав, то обов’язково приходив до школи. І тоді якщо вона була не заслужено покарана починався скандал. Ну це не був скандал. Це радше була чергова домовленість. Татусь щедро спонсорував потреби школи і директорки. Ну корупція як і всюди – вона ж є. Але конфлікт був усього один раз. А в загальному Сару не чіпали. Тим паче що вона грала в шкільному драм гуртку, навчалася гри на фортепіано. Сара була вродливою дитиною. Вона мріла про кар’єру актриси як батько, або співачки, ну або ж телеведучої.

– Привіт моя люба – привіталася Шарлотта – І що ти сьогодні робила моя донечко?

– О мам, ти вже прийшла. А я сьогодні …

І вона не встигла договорити. Їй видалося, що мама була не в настрої.

– Ну і що ти? – спитала Шарлотта – Що ж ти робила?

– Я сумувала за тобою! – якось серйозно сказала Сара – Ти знаєш, я так за тобою скучила!

– Ну от і я! – засміялася Шарлотта – А тепер давай, підемо готувати вечерю!

– Ура! Ура!

       Вони готували вечерю. Мама і дочка разом.

– Мам, а коли приїде тато? – з чисто дитячою зацікавленістю питала Сара.

– Не знаю. Можливо на Різдво. А ти хочеш щоб він приїхав?

– А ти хіба ні? Знаю, ти сердишся на нього за його пасій. Але ж він любить нас. Інакше би не приїздив. Хіба не так?

– Можливо – зітхнула Шарлотта – Це його вибір. Він любить тебе, бо ти його донечка.

– А тебе бо ти моя мама!

      Жінка усміхнулася. Ці слова навіяли їй спогади. Старі картини з сонячного минулого, котре більше не повернеться. Спогади. Вона така молода, така юна, така ще наївна. Він такий красивий, такий мужній, розумний, цікавий, смішний. Боже, що це було. Пристрасть, котра взривала мозок їм обом. Пристрасть, така гаряча і така солодка. Така сильна і така бажана. Вона спопеляла їхні молоді душі, палила їх вогнем і робила невільниками. Рабами солодкої не свободи. Це були найкращі часи її життя. Два роки. Два довгих роки пролетіли як одна мить. А потім народилася Сара. Браян пішов. Ні, він не втік. Не кинув. Він просто жив далі так як хотів. Але й і її він і далі кохав. Це було якось дивно, не визначено все. Але він повністю забезпечував їх на перших порах. Купив цю велику квартиру, часто приїжджав. Але й далі їздив до світу. У нього було багато жінок. І можливо були іще діти. Шарлотта не робила ніяких істерик, не чекала пояснень, не бажала лишнього. Вона нормально сприймала поведінку Браяна. Вона не обвинувачувала його ні в чому. Та й не було сенсу.

       Вона спокійно жила у своєму місті. І не скаржилася ні на що. А не було на що. Все, що вона могла отримати від життя – отримала. Є житло, є робота, є дитина. Вкінці кінців – а що вимагати від життя.