Кажуть що час все лікує. Не правда. Час лише змушує нас ставати іншими, твердішими, наглими, брехливими але аж ніяк не лікує. Час ніколи не лікує ран. Він не може повернути людині те, що вона втратила. Але може якось це компенсувати. Час нікого ще не вилікував. Але дав можливість озирнутися на зад і переглянути свої вчинки, свої бачення, свої помилки. І не більше. Але не кожен готовий це зробити. Не кожен готовий поглянути правді у вічі. Не кожен готовий признати себе винним. Признати свою поразку. І разом з тим зробити правильні висновки. Не кожен. і в цьому якраз полягає наша біда. І час тут ні причому. Це наш вибір. Це наш крок. Це наше не бажання. От і все. Як просто.
Але навіть і це ми не готові признати. Не готові визнати, що не час але ми стали заручниками наших хворих ілюзій і сподівань. Наших дурних амбіцій і нездійснених мрій. Це ми самі себе поховали під шарами бруду і пилу «а що скажуть інші». Це ми знищили у собі геніальність, бо «це не так як всі». Це ми обклали себе коплексами бо це простіше, легше, дешевше. Це мис самі повірили у те, що нам розказують з екранів. Це ми самі. Ми. І ніхто інший крім нас.
#10232 в Любовні романи
#3994 в Сучасний любовний роман
#3791 в Сучасна проза
містика пригоди любовна історія, смерть коханої людини, кохання не купити
Відредаговано: 06.03.2021