6

       В той вечір Ален трошки випив. Він ніяк не міг зібратися. Йому було важко починати розмову. Камілла здавалася йому недосяжною. Чому так? Чого він боявся? Чого встидався? Але Крісу було важко почати розмову з дівчатами. Хлопець сидів і мовчки позирав на Каміллу. Пройшло ще трохи часу.

       Дівчата щось між собою говорили, сміялися. Нарешті, вони здогадалися згадати і про Алена.

– То може розкажи нам щось ти – звернулася сестра – Ти чогось все мовчиш? Щось не так?

– Все окей. Просто задумався.

– Давай, розкажи нам щось – невгавала сестра.

– Може він встидається нас – підтримала розмову Крістіна – Ален, ти став таким затиснутим. Чи може ти закоханий?

– Ні ні ні ..ти що. Я не …

– А чому ж ні? – з усмішкою поцікавилася незнайомка.

– Він просто язик ковтнув – засміялася Крістина.

      Вечір якось пройшов. Ален був зовсім ніякий. Його нічого не радувало. Молодий, здоровий, у розквіті сил. І такий байдужий до всього. Чому? Цього ніхто не міг догадатися?

      Наступного ранку. Ален лежав в ліжку. Він згадував вчорашній вечір. Згадував вчорашню розмову, той погляд, ті очі. Хто вона була, ця незнайомка? чому він так запам’ятав її погляд? Що несла в собі вона? І чим вона була так схожа на Діану? Відповісти Ален не міг. але він хотів ще раз побачити Каміллу. Бодай раз. Він жалкував за свою вчорашню поведінку. Про те, що так і не заговорив з нею. Що не зміг краще познайомитися. Жалкував. І розумів, що  його ніби тягне до цієї дівчини. Розумів і боявся.

– Що скажеш про вчорашній вечір? Як він пройшов? – це увійшла Дорі. Вона завжди любила ставити питання після якоїсь спільної зустрічі чи конкурсу. Це так виглядало водночас і наївно по дитячому і егоїстично. Та схоже вона про це навіть не думала.

– Схоже, що він пройшов по мені – пробучав Ален. Він пригадував, в як сидів наче на голках, як йому чогось було не зручно і як він ніяк не спромігся заговорити до Камілли. От і весь вечір для нього.

– Та ну.. давай, розкажи – стояла на своєму Дороті. Її цікаво дещо інше аніж просто думка брата про посиденькі і дівочі балаканини. Вона зразу замітила як Ален реагує на її нову подружку. Крістіна була для них з братом другом. Старим другом. А от Камілла була нова. Збоку було добре помітно Аленову похнюбленість і затиснутість.

– А про Каміллу що ти думаєш? – продовжувала сестра Ти так на неї дивився… Ой, здається мені, що вона тобі не байдужа була. Чи я не права?

«Чорт би забрав тебе, Дороті – думав хлопець – Як же ти мене нею колеш!». Але промовчав.

– Така собі…

– А вона, доречі, не погана мала – грубо виразилася Дорі.

– НУ певна річ – не Джесіка Альба. Але красива, цікава, розумна, комунікабельна. І до того ж – ти їй теж сподобався. І це саме головне.

      «Отже, вона це зробила навмисне! І що вона цим досягла? Я ж навіть не дав ствердної відповіді. Але … Втім, може вона і права. Я як дурень себе поводив. Так, що це можна прийняти як закоханість. О, ні. тільки не це!». Але разом із тим він був задоволений з того, як складалися обставини. «А чому б ні – думав собі – Врешті решт я ж не якийсь там … Можна і спробувати!». І це піднімало йому настрій. Бодай в уяві.