1

        Ален відпочивав у себе в басейні. Він ще від малку любив плавати. І тепер, коли він так не має часу, кожна хвилина пробута у воді для нього справжня насолода. Хлопець страшенно любив воду. Для нього плавати це означало жити. А жити він ще хотів. Саме тепер. Коли він зміг нарешті вирватися із замкненого кола своєї сім’ї. коли нарешті став чимось а не просто якимось там хлопчиком для публіки. Тепер, коли його ім’я стояло поруч з багатьма іменами вищого світу. Саме тепер як ніколи він вдихав вільно на повні груди. Вдихав запах свободи, грошей, слави. Запах амбітності і сили. Запах незалежності. Запах зірковості. Те, до чого він так довго йшов. Те, заради чого так довго собі відмовляв у багатьох речах. Те, чим тепер уже жив.

     Але це була не єдина причина. Діана Воловська – ось що не давало йому сопкою. Дівчина його причаровувала. Її краса зводила з розуму. Вона снилася ночами. Він відчував її подих. Так, ніби вона тут поруч. А коли прокидався тоді лише розумів, що це був сон. Глибокий сон. Солодкий сон. І такий самий солодкий обман.

    Дівчина не відповідала взаємністю. І хоча вони встигли стати добрими друзями – Діана була холодною. Вона прекрасно грала роль дівчини на сцені, коли було потрібно. Але жодним чином навіть звертала уваги на його спроби. І це безумовно мучило хлопця. Така роздвоєність. Така гра. Миритися було важко. Ален терпів як міг.

       «Ну чому – питав себе він – Чому вона навіть не гляне на мене? Чого вона завжди залишає будь-які мої натяки без жодного слова? Без жодної уваги? Так ніби мене тоді не існує! Або я це не говорив! Так, ніби це нічого не означає. Але чому так? Я і красивий і не бідний. Вкінці кінців, ми ж разом працюємо деякий вже час..»

      Він вийшов з басейну і пішов у дім. На кухні хтось був. Чути було легкі кроки. Так, це була Дороті.. А що їй і ще робити. Вона була батьківською улюбленицею. Справжня білявка. Вона мало тямила в тому, як будується політика, як вирішується доля конкурсів. Вона просто була задоволена життям. От і все. Дороті готувала обід. Цю жіночу справу вона дуже любила робити. Чому? Можливо це закладено генами. А можливо мала нахил до кулінарії. Але баткьі бачили в ній «міс всесвіт». Тому єдине де вона могла удосконалювати свої навички кухонної справи – це було дома.

– Привіт Алене – промовила Дорі – Ти чого такий, наче тебе побили? Щось сталося?

– Та ні, все добре – пробублив той.

– Я ж бачу що щось не так.

– Дорі, не твоє діло.

– А, та новенька? – мала на увазі Діану.

– Ну і…

– Ти закоханий в неї? Ооо … Алене!

– Заткнися вже…

– А що тут такого? Вона класна. Красива, молода, цікава. Але не твоя партія. Присядь. Я тут приготувала салат.

– Не хочу – відмахнувся Ален.

– Жаль. А про неї забудь. Вона з Браяном мутить. Ти не в її смаку.

– Звідки знаєш – вже лагідніше запитав брат.

– Говорила з Крістіною. Вона з ними усіма там близька. Тож все знає. вона, доречі, хоче прийти до мене в гості. Завтра. з подружкою. Може ти складеш нам компанію. Все ж таки, буде веселіше разом. Чого сидіти самому тут, в чотирьох стінах.

– Ех Дорі, Дорі … - скрушно прошепотів Ален і пішов до себе в кімнату.

      Він був просто вбитий тим, що сказала сестра. Напевно вона сказала правду. В такому разі він шансу не матиме. Жодного! Це було боляче для нього. А ще завтрашній вечір з Дроті і її подругами. О ні. тільки не це. Ці кілька днів спокою. І от тобі маєш. Чому так? Чому він не має цього так бажаного щастя – спокою. Спокою, котрого він так хотів, шукав, прагнув.

      Ален ліг і заснув. І знову той самий сон. Він знову бачив її – Діану. І вона знову тихо, наче привид віддалялася від нього.

       Наступного дня він погодився піти з дівчатами. Дороті прагнула в будь-що здивувати свою подругу своїми кулінарними здібностями. Тому запросила їх з подружкою на спільну вечерю на чотирьох. А оскільки батьків дома не було, то це справді можна було собі дозволити.

      Десь близько сьомої годин справді прийшла Хрістіна з подругою. Цієї дівчини Ален не знав. Красива, струнка, вона являла собою ту досконалість, котру він до тепер бачив в Діані. Вперше хлопець розгубився і мовчки сидів собі поруч. Він не знав як підійти до цієї донни. Дівчата про щось між собою говорили. Але це було все ніби в тумані. Він знав, про саме він думав. Що це? Закоханість? А може просто перевтома? Чи самонавіювання? Або ж просто неуважність? То ж що це було? Але відповісти було годі. Ален дивився на чарівну незнайомку і мурашки бігали по шкірі. Чому? Та це не важливо. А бесіда продовжувалася.

     Подругою Крістіни виявилася Камілла. Але що спільного було між нею і Діаною? Дві різні людини. Навіть зовнішньо не схожі одна на одну. Але все ж вони так накладалися одна на одну в Аленовій голові. Ніби заступали. Ніби ховали одна одну. Ніби ці дві були однією. Але ж як? Чи можливо так? Що може бути спільного між двома різними людьми? може характер. Так, саме він. І Ален бачив спільні риси обох дівчат. Йому подобалася впевнена в собі Діана, тверда, рішуча. Йому подобався її ореол. Але не сама вона. Ось в чому була вся суть.

    Після вечері всі разом поїхали гуляти. Саме те, чого так давно хлопцеві не вистачало. І тут, з сестрою, її подругою і цією незнайомкою він чи не вперше за такий довгий час почувався спокійним. І щасливим. Йому було добре. Так добре, що він повністю забув про свої переживання, про вічний нічний привид Ді, і навіть про роботу. Але от що думає вона, ця незнайомка про нього він не знав. Як і того, чи звертає вона увагу на нього взагалі.