5

       Італія. Ця прекрасна і тепла Італія. З її стародавньою культурою. З її величчю і неосяжністю. З її романтикою і архітектурою. Італія, старовинна земля. Батьківщина ренесансу. Вона притягує до себе митців з усього світу. Тут жили і працювали Тиціан, Дюрер, Рафаель, да Вінчі. Це земля оповита таємницями і змовами, котрими дихають старовинні замки. Італія. О, це прекрасна земля.

        Денис вертався додому. Він справді не підвів свого продюсера. Хлопець справив на солідних сеньойор враження. Але вони на нього ні. два роки. Два довгих роки він грав. Але це йому все набридло. Набридла та скрипка, котру він так ніжно любив як дівчину. Набридла та гра, котрою він так жив. Набридло все. Він більше не бачив у тому сенсу. Денис був надто сентиментальним, щоб сприйняти людську природу високих маестро. За ці два роки він побачив їх з іншого і далеко не найкращого боку. Він жив, він марив музикою. Він вірив, що це і є сенс усього його життя. Але там він побачив дещо інше. Круті світила мистецтва зійшовши зі сцени перетворювалися на звичайних бабіїв і шалав. І вмить, замість отого духу вищого, кращого, творчого їх розпирав інший, цілком противний тому всьому дух. Дух алкоголю, брехні, фальші, жадібності, люті. Вони поставали такими ж дикими у своїх пристрасних похотях як дикі тварини. Ні, набагато гірше. Бо тварина не має уявлення про сором і гріх. А ці мали. Мали але їм то було байдуже. Вони впивалися на гостинах, несли дурниці, гуляли по нічних барах. Все це вразило дитячу психіку хлопця. Він не міг змиритися з тим, що світ який він собі уявляв зовсім не такий. Що всі ці високопарні пафосні фрази і жести лише гра на публіку. Що багато хто з цих, так неосяжних, просто навіть не надто замислюються над своїм покликанням. Що дехто з них давно перестав дихати вищими ідеалами заради фінансової вигоди. Це вбило Дениса, котрий так вірив у вищість інтелігентності. А виявилося це такі ж самі люди. Зі своїми проблемами, егоїзмом і перверзіями.

        Хлопець вирішив повернутися в Україну. І сьогодні він уже буде спати дома. Нарешті. За два довгих роки безперервних розчарувань. Вперше він не знав, як йому далі бути. Все, чим жив, у що вірив, заради чого витратив скільки часу, до чого йшов – стало йому противним. А що далі? Це питання гризло його з середини. Але Денис не здавався. Він уже знав, що буде робити дальше. Але це було малопривабливим для такого перспективного юнака.

         Ранок бу погожим. Сонце огрівало своїми променями землю і лоскітно будило кожного піднімаючи з постелі. Не оминуло воно і Дениса. Хлопець відсипався з дороги. Але крізь зачинені фіранки все ж почали пробиватися невеликі промінчики. Він пробудився. 

– На дворі уже давно день а я ще сплю – пробурмотів сонно хлопець.

        Він встав, одягнувся і вийшов на кухню. Дома нікого не було. Батьки на роботі. Денис сів на стілець. І тільки тепер, серед цієї тиші він почав боятися того що зробив. Йому було соромно. Соромно за не виправдані сподівання матері, котра так хотіла бачити сина відомим скрипалем. Соромно перед батьком, котрий весь цей час вкладав у нього гроші. Соромно перед знайомими. Вкінці кінців перед собою. Адже ж він всі ці роки вірив, так вірив. Але у що ж він вірив? Так, у що. В ілюзію. У свою власну, створену в його дитячій голові картинку. В що? В яку реальність він вірив? Він просто йшов туди, куди штовхала його вчителька. І все. Він просто сліпо йшов. Але чи він хотів цього? Чи він готовий був пожертвувати всім заради цього? Напевно ні. Лише тепер Денис починав усвідомлювати весь трагізм свого самообману. Це він сам створив собі ілюзію про добрих, духовних істот вищого світу, до котрих він хотів належати. Але реальність розкрила йому очі. Класики, попсовці, рокери – всі вони були однаково людьми. лише людьми. і це було найстрашніше.

         Денис поглянув у вікно. Там вирувало життя. От що є основним в нашому житті – саме життя. Не мистецтво, не політика, не гра в футбол а наше життя. Ті кілька років, котрі нам є відведені тут на землі. Ті, кілька нещасних років нашого жалюгідного існування. І все. А дальше? А дальше смерть. І хто би в що там не вірив але тут ми перестаємо існувати раз і назавжди. Іншого шансу у нас вже не буде.