2

      Новий день приносить нові переживання, нові турботи і нові радості. І кожен день по своєму трагічний і прекрасний. Це така істина, яку ніхто не може заперечити. Істина, котра показує непостійність нашого життя і цінність кожної його хвилини. Кожна мить, котра може бути останньою в цьому житті. Кожна секунда може повністю змінити хід власної історії. Кожне необережне слово може знищити, розрушити все, що так довго будувалося. І разом з тим в цьому житті є певна радість. Певна насолода. Але для тих, хто вміє шукати. Хто вміє бачити. Хто вміє вірити і пізнавати. А що таке щастя. Яке це легке слово. І яке водночас воно не знане широкому загалу. Всі про нього говорять. Але мало хто розуміє його справжнє значення. Значення, котрого ми так шукаємо іноді навіть все своє життя.

     А й справді – що таке щастя? Хто може відповісти на це питання? Може сила слова? Може можливість робити все, що хочеш? Може банківські рахунки в Швейцарських банках? Або сила свинцю на полі болю? І хто скаже що це щастя? Ні. Ні. І ще раз ні. Це не щастя. Це ілюзія. Проста болюча, холодна, іноді страшна ілюзія. Абсолютно неправдива. Думка, котра затягує, змушує вірити в себе, марити нею. Думка, котра не дає нічого. Котра зводить нанівець усі добрі починання. Котра спалює все дотла. І залишає лише попіл і розчарування. Розчарування в собі, в людях, в усьому. Біль і холод. От що приносить ілюзія. І якою б вона не була прекрасною – в кінці на людину чекає лише повний крах. Крах усього. Та чи варто так жертвувати? Заради чого?

       Його звали Браян Краус. Тридцять шість років. За походженням німець. Останні років з двадцять проживав то в Канаді то в США то в Аргентині. Він був співаком, композитором, поетом, художником. Маючи змішане коріння, Браян мав красиву зовнішність, від усіх ліній своїх предків. Його батько працював банкіром Італії. Але через один гучний скандал мусив виїхати подалі з країни. І після деякого часу скитання він зміг осісти в Аргентині. А потім переїхав до Пенсильванії. Потім в сім’ї Крауса слідувало розлучення.

      Та попри все Браян зумів знайти себе в житті. Він був морально стійким і це дозволило йому пережити багато в житті. Ще хлопцем він стикнувся з нерозумінням батька своїм захопленням творчістю. Старий Краус мріяв про сина військового, атлетичного сина. Можливо про банкіра, або про спортсмена. Але аж ніяк не про поета і артиста. Ні. Він був страшенно розчарований у своєму нащадку. Чоловік мріяв бачити в своєму синові, як він виражався, «серйозного мужчину». Твердого, брутального, любителя дивитися футбол і пити пиво. Але Браян був цілковитою протилежністю. Хлопець був ніжним. Він ненавидів алкоголь і фізичні ігри. Він не поважав батькові смаки. Браян не любив бути учасником якихось бійок чи будь-яких силових протистоянь. Ще в коледжі він почав друкуватися в місцевих газетах. і так мало по малу прийшов до «стану письменника».

         Сьогодні він був відомим в цілій Латинській Америці, Китаї, Японії, Австралії і навіть в Канаді. Його останні пісні посідали високі сходинки музичних хід-парадів багатьох країн. А твори продавалися далеко за межами США. Він міг відпочити. Нарешті відпочити. Але ні. Саме зараз він погодився поспівпрацювати з молодим виконавцем Аленом-Крісом. Вони вже навіть встигли записати два сингли. І це була дуже успішна співпраця. Багатообіцяюча.

        І от одного дня йому повідомили, що д них приєднається ще якась дівчина з України. Мовляв в рамках якось там проекту підтримки обдарованої молоді. «Ну і нехай. Побачимо що з цього вийде» – пробурмотів собі під ніс Браян. Йому було все рівно хто там і звідки. Якщо людина чесна і якщо вони на одній хвилі – то все решта немає значення. І він не помилився.

        Дуже скоро вони стали хорошими друзями. Як виявилося згодом, Баянова мамина бабця була українською єврейкою. І свого часу була змушена покинути рідний дім і втікати з батьками за океан. І таким чином вони уникнули страшної долі багатьох своїх співвітчизників, котрі залишилися після 1935 року в Європі. Тож Браян ледь-ледь але таки трошки розумів українську мову. Бабця Сара колись вчила малого Браяна, коли ще жила. Але що спільного було між ним, багатим, відомим, своєрідним чоловіком і двадцятирічною дівчиною. Що їх так поєднувало? Що він бачив у цій білявці?