2

На екрані було видно багато записів. Видно було, що інтернет кишів від новин. І однією із обговорюваних була новина про нього, про Алена-Кріса Ховарда. В тексті йшлося, що хлопець розриває контракт із студією звукозапису через якийсь там скандал.

Дехто з читачів жалів хлопця, мовляв молодий ще, не витримав. Дехто казав, що це батьки змусили сина на такий вчинок. Дехто говорив, що правильно вчинив. Бо, мовляв, йому треба вчитися. Ще інші ділилися думками, що юний Кріс підхопив зіркову хворобу і почав уявляти себе невідомо ким. Тому от і його змусили «піти». А дехто відверто негативно висловлювався в його адрес, вказуючи, що він бездарний і йому не місце на сцені.

– І ти в це віриш? Алене, це ж нормально коли люди собі обговорюють. Це просто заздрість. – Ні, Дорі, це не заздрість. Це правда. На жаль. Дорі, ти ж сама добре знаєш, що голос оброблюється. Все підтягується. А ти просто лише жива голограма на сцені. Це дешевий обман.

І він був правий. Цей обман сьогодні був найуспішнішим бізнесом. Гарною, ілюстрованою брехнею з екрану. Та про це ніхто не задумувався. А нащо? Кому від того буде легше? Всіх це влаштовує? Культура давно втратила свій первинний сенс. І тепер лише представляла собою різні угрупування, що боролися за вплив на маси, вигідніше матеріальне положення і ще якісь там свої інтереси. І не більше.

Максималізм Алена розбився об скелі суспільного холоду. А його молодечий запал й ідеалізм повільно тепер помирали в середині. Тепер він дивився на сцену з іншого боку. Тепер це місце перед публіко більше не приваблювало. Чому?

Хіба не він так прагнув бути на очах тисяч людей, виступати, збирати повні зали? Хіба ж він не йшов до цього? Хіба ж він не вчився музики заради того? І що тепер? Що далі?

Все, до чого він так йшов, прагнув, тягнувся втратило сенс. Все, чим жив більше не приносить задоволення. Йому більше не подобається виставляти себе на публіку. Він втомився грати роль, котру йому диктують. Ален втратив інтерес до цього.

Ален подивився на свою сестру. Він бачив перед собою добродушну красиву білявку. Так, вона мала шикарну фігуру, красиве личко, великі груди і ніжну шкіру. Так, вона була міс школи і міс коледж. Але крім краси в ній не було нічого.

Дорі була холодна наче камінь. Вона ніколи не ставила собі лишніх питань. Тай навіщо. Їй було байдуже, що там скажуть про неї інші. Якщо вона цього захотіла – значить це треба. І якою ціною це буде взято не мало значення.

Так, Дорі упросила тата вплинути на результати одного конкурсу краси. І таки отримала бажане перше місце. А ще, вона байдужа по своїй природі. І це не могло не дивувати емоційного Алена. Та всі його доводи в будь-якій розмові були для неї лише, як вона сама виражалася «смішними».

Дорі було двадцять три. Вона була абсолютно бездарна. І лише конкурси краси і танців були її єдиним хобі. Звісно, а навіщо мучити свій мозок чимось іншим, якщо можна спокійно і без зайвих зусиль будувати щасливе майбутнє. Було ще цілий ряд речей, котрі ніхто ніколи не обговорював. Тай навіщо.