4

                         Лілія Малишевська була не просто подругою Діани. Вони були були однокласницями ще з першого класу. Їх поєднувало багато різних спільних моментів ще від школи. Ліля дивилася на подругу як на сестру. А може не лише. Чому ж тоді вона так вперто уникала її останнім часом? То що сталося тоді, того вечора? Про що мовчали кожна з них. І що так вплине на їхню подальшу долю. Та сьогодні про це вона не могла ані думати ані догадуватися. Сьогодні вона просто сиділа одна в кімнаті. Сесія здана, закрита. Чого ще треба студентові. Ніби все влаштовує. Можна відпочивати ціле літо. Безтурботно проводити час. Поїхати на море. Або ще кудись на відпочинок. Але Лілія залишалася дома. Батьки не мали скільки грошей аби кожного року дозволяти собі таке марнотратство. А втім. Вона й сама не дуже хотіла цього року нічого.

                  Відпочинок. Яке це довгоочікуване блаженство розслабитися і просто по мріяти. Коли тобі не треба нікуди йти. Не треба нічого робити. Не треба ні про що думати. А просто лежати на сонці і мріяти. Десь там, подалі від усіх клопотів і роботи. Те ж так приємно. Але. Стоїть одне але. По-перше це не дешево. А по-друге: чи варто. Який сенс в тому. Відпочинок від відпочинку. Так думала і дівчина.

                    Ліля жила з сім’єю в трикімнатній квартирі. Її мама Наталія вийшла в друге коли дівчині було шість. І тепер у них з Романом була ще одна дочка – Олеся. Олесі було чотирнадцять. І як не дивно але зведені сестри були добрими подружками. Вони трималися разом. Підтримували одна одну. А часом навіть і прикривали. І хоч вони були між собою майже не рідні. Але любили одна одну і підтримували завжди. Грошей справді на все не вистачало. І хоч як батьки старалися. Та все одно у чомусь собі треба було відмовити. Лілі потрібно було вчитися. А інститут це аж ніяк не дешева річ. І хто би там що не казав а одні екзамени лише чого коштують. А таки коштують. А щось купити одягнутися, поїсти, на дорогу. А зараз ще й Олеся підросла. Зовсім стала дівчиною. І на неї теж треба було. Звісно, Ліля літом влаштовувалася працювати на канікули. Але це було лише маленьке полегшення батькам. Зате, у них тепер є інша квартира, з новими меблями. І хата за містом. Все ж як не як а їх двоє росте.

                В кімнаті задзвонив телефон. Дівчина спочатку не хотіла відповідати на дзвінок. Але дзвінок був довгим і вона вирішила піти глянути хто то. Це була Діана.

– Привітище, ну нарешті. Ти чого трубку не береш? – були перші слова Ді – Ти що зараз робиш?

– та ніби то нічого. А що сталося?

– Не вгадаєш ніколи! – з радісним сміхом відповіла дівчина – Маєш хвилинку?

– Для тебе завжди маю…

– То добре. Слухай, я нині зустрілася з Сашком. Пам’ятаєш, той про котрого я тобі тоді розповідала?! Так от – він послухав і дав одному дядькові. А той сказав, щоб ми готувалися. Він хоче аби ми прийшли разом. Має для нас пропозицію. Так що давав, рухайся там…

– Стривай, Діана. Ти хочеш сказати, що ти дала послухати ту тобою створену пісню і ..

– Так, саме так. І йому сподобалося. І він готовий нам помогти. І треба це зробити мала. Ясно тобі!

– Та ясно. Але я якось навіть ..Ну …

– Слухай сюда, Лілька, ноги в руки і до мене. За дві години чекаю.

                 Дві години пролетіли дуже швидко. І ось Лілія перед воротами № 31. Гарний, високий, глухий паркан. Це лише почало входити в моду. Ще не всі навіть мали на таке задоволення скільки грошей. А тут. Ну звісно. Як би там не було адже Діана була зведеною сестрою колишньої зірки кіно – Радимира Воловські. І хоча вони навіть ніколи нормально і не бачилися але «брат» встиг забезпечити їх з мамою трохи.

          За якийсь час з-за хвіртки появилася Діана. Вона вся цвіла від радості. Звісно ж цвіла. Адже тепер вона зможе бути ближче до Сашка. А що з цього отримає вона, Ліля?

– Давно чекаєш?

– Ні, може хвилину. Ну, що там і у тебе? Розповідай!

– Пішли до хати краще – запросила Ді – чаю поп’ємо. Ходи.

                 В середині було красиво все зроблено. Все як за останнім словом. Радимир, ще за життя хотів аби і тут було бодай трошки краще. Він старався зробити для мами як тільки міг. І міг багато. Вони зайшли в прихожу і з неї сходами піднялися на верх. Колись тут було горище. Маса не потрібного простору. А зараз тут дві кімнати. Красиві, великі дві кімнати. Діана пройшла в одну з них. Це була її кімната. Простора. Гарно оброблена деревом, вона пахла свіжістю і спокоєм. Тим спокоєм, котрого так не вистачає на квартирі. Тут стояв письмовий стіл, величезне ліжко, шафа для одягу і в кутку гітара. А на ножках столи клавіші. Дівчина любила музику. Дуже любила.

– Сідай – запропонувала вона подрузі і вказала рукою на ліжко. А сама розмістилася навпроти на широкому, шкіряному кріслі.

– Ну от дивися – почала вона – Я сказала Сашку, що в мене вийшла от така пісенька з твого вірша. Він подивився і поділився нею зі своїм дядьком Рудьком. Знаєш Колю Рудька ?

– Ні.

– Той, малий такий, рижий два роки молодший.

– Ну був такий в школі. І ..

– А це його тата рідний брат. Він працює десь на студії. І йому це дуже сподобалося. От і все.

– Ну а я тут до чого? – спитала Лілія.