Сьогодні Діану чекав сюрприз. Дівчина поверталася з пар. Як раптом задзвонив телефон. Це був Саша. Його дзвінок міг мати два варіанти розвитку розмови. Або йому сподобалося і він хоче з цим щось зробити. Або це нічого не варте. І швидше за все другий варіант мав всі шанси. Діана розуміла, що Добров не буде брати будь-що. А вона не того рівня аби її просто так взяли. Та дзвінок приніс неочікуване:
– Привіт красуне моя. Маю до тебе гарну новину.
– Привіт, яку саме?
– Я кинув твоє творище декому зі своїх знайомих. І ти знаєш…. – після довгої, витриманої паузи він помалу додав –їм воно дуже сподобалося.
– І?
– І ти завтра маєш прийти до мене! Підемо разом на студію до дяді Жори. Там поговоримо.
– Ну а ….
– Ді, не тупи! – вже зовсім серйозно відповів Саша – завтра я тебе чекаю!
Це звучало як наказ. Не як прохання. Не як порада. Ні. Але як наказ. І вона було готова його виконати.
#3113 в Любовні романи
#1468 в Сучасний любовний роман
#553 в Сучасна проза
містика пригоди любовна історія, смерть коханої людини, кохання не купити
Відредаговано: 06.03.2021