13 глава

Події сьогоднішнього дня розгорталися настільки стрімко й непередбачувано, що мені було важко розібратися у власних почуттях. Мої емоції перепліталися з Корнієвими, і я вже не розуміла, де закінчується його свідомість і починається моя. Та й чи існувала між нами ця межа взагалі?

Я усвідомлювала, наскільки серйозним було все, що відбувалося, і як сильно це мало б мене лякати. Але страху не було. Тіберій разом із берсерками  перебував у цьому світі. Десь поруч. Із ними був Малайя. Якщо ми знайдемо їхнє місце перебування, битви не уникнути. І зовсім не факт, що вона закінчиться нашою перемогою або що ніхто з тих, хто мені дорогий, не постраждає. Варто лише згадати, чим завершилася «війна» сімнадцять років тому, і холод мимоволі пробігав по спині.

— Мені потрібно в ліс. У звіриній іпостасі мені буде легше його відчути... — Крістіан стояв із заплющеними очима, спираючись долонями на стіл.

— Це, як я розумію, первісток мого онука... — до кабінету увійшов Таурус.

Майкс навіть не здригнувся. Здавалося, він узагалі не чув, що розмова точиться саме про нього.

— Крістіан може відчувати Малайю... — тихо промовив Матвій, піднявши погляд від карти штату Мен, яку розгорнув на столі незадовго до появи Лікана.

— Перевертні не володіють подібними здібностями. Це неможливо. — Вожак сперся плечем об одвірок, засунув руки в кишені хутряної куртки й спідлоба подивився на чоловіка.

— У них із Малайєю є зв'язок «полум'яних близнюків», Таурусе, — із ледь помітним роздратуванням відповів Матвій, ніби вкотре констатував давно відомий факт.

— Чортівня якась... — Вожак відкинув голову назад і потер долонями обличчя, ніби сподіваючись стерти почуте. — Уперше про таке чую.

Корній, який до цього сидів поруч зі мною, мовчки підвівся. Спочатку він зняв браслети й поклав їх на тумбу біля дивана, після чого підійшов до Крістіана. Матвій уважно, майже із тривогою, стежив за кожним його рухом.

— Можна?

Корі простягнув руку до Майкса.

Той розплющив очі й мовчки кивнув.

Корній обережно торкнувся пальцями відмітин на його шиї, залишених іклами Малайї тієї ночі, коли він перетворив Крістіана.

Я не знала, що саме зараз відбувається, але всім тілом відчула дивне тремтіння. Немов повітря навколо нас стало густішим.

Я дивилася на Корнія. Його очі змінювалися просто на моїх очах: темна райдужка ніби розчинялася, а погляд ставав світлішим, затягнутим серпанком, неприродно туманно-зеленим.

Я згадала слова Матвія про те, що молодий Ворон здатен у буквальному сенсі входити в несвідомий зв'язок зі Старійшинами й бачити їхніми очима. Зараз, схоже, він намагався зробити те саме з перевертнем. Через вовчий зв'язок «полум'яних близнюків» Корній намагався відчути Малайю.

— Що за сеанс екзорцизму? — почувся голос Олександра.

Він стояв поруч із Таурусом. Лікан мовчки ткнув його ліктем у бік. Мабуть, мовою Земель це означало: «Заради Бога, хоч зараз помовч». Після цього дід лише схрестив руки на грудях і більше не промовив ні слова.

— Ущелина в скелі... і два високих дерева, що ростуть із одного кореня... — тихо сказав Корній і різко прибрав руку від шиї Крістіана.

Матвій одразу схилився над картою. Його палець швидко ковзав позначеною червоним маркером територією, поки раптом не завмер.

— Національний парк Акадія.

— Впевнений? — Олександр уважно подивився на брата.

Матвій нічого не відповів. Він швидко перетнув кабінет, відчинив дверцята книжкової шафи, за якими ховався великий сейф, набрав код на сенсорній панелі й витягнув із чорної шухляди невеликий загорнутий у тканину пакунок.

— Виїжджаємо.

Таурус одразу накинув капюшон хутряної куртки й рушив до сходів. Олександр мовчки пішов слідом.

Я підвелася з дивана й перевела погляд із Крістіана на Корнія.

У голові крутилася лише одна думка: невже тільки мені здається, що ми всі зараз добровільно їдемо назустріч смерті?

Крістіан підійшов до мене, обережно взяв за руку й ледь чутно, так, щоб почула лише я, із помітним тремтінням у голосі сказав:

— Офіційно прошу дозволу вважати тебе своєю дівчиною.

Я лише усміхнулася, міцніше стиснула його долоню й, піднявшись навшпиньки, поцілувала в щоку.

Теж мені... Знайшов час для романтики.

Було вирішено їхати двома автомобілями. Крістіан сів за кермо джипа. Разом із ним їхали ми з Корі та Матвієм. Олександр із Таурусом вирушили позашляховиком діда.

Я сиділа на задньому сидінні, міцно тримаючи Корнія за руку. На диво, він був абсолютно спокійним.

— Ти знаєш цю дорогу? — озираючись довкола, запитав Матвій.

— Ні. Уперше тут їду. Мені важко це пояснити... Я просто знаю, куди потрібно їхати.

Крістіан сильніше натиснув на педаль газу.

Матвій мовчки стиснув пакунок, який увесь цей час тримав у руках.

— Віквеє, зніми браслет.

Я глянула на Корнія. Його очі вже були звичайними, але пальці вкривали чорні воронячі кігті.

Мовчки знявши браслет, я віддала його Матвію.

Ми їхали понад годину, перш ніж Крістіан різко зупинив джип і вийшов із машини.

— Далі доведеться йти пішки...

Він почав швидко скидати куртку, толстовку, кросівки. Коли черга дійшла до джогерів, хлопець перевів погляд спочатку на мене, потім на Корнія.

Той ледь помітно кивнув і спокійно промовив:

— Іди, я нагляну за нею.

Крістіан швидко скинув штани й одним стрибком перелетів через капот автомобіля. За кілька секунд Білий Вовк із блакитними очима вже стояв за сотню метрів від нас. Він підняв голову, ніби перевіряючи запахи в повітрі, а потім, присівши на задніх лапах, різко рвонув у глиб лісу.

Тієї ж миті повз нас промчав величезний Чорний Вовк.

Таурус.

Вожак ішов слідом за Крістіаном і мав воістину величний вигляд. Лікан із силою вдаряв лапами об землю, залишаючи в ґрунті глибокі сліди. З дерев сипалися дрібні гілки, коли він проносився повз. Білий Вовк поступався Таурусу розмірами, проте рухався значно швидше.