12 глава

— Ти знав, що Тіберій рано чи пізно прийде за сином. — Матвій не запитував, а констатував факт.

— Ти справді думав, що я пробачу цьому виродку смерть своїх дітей? — Олександр схрестив руки на грудях.

— Я помщуся, але більше ніхто з клану не загине. Це лише моя війна. — Голос дідуся звучав спокійно, і жоден м'яз на його обличчі не здригнувся.

— Малайя був приманкою? — Матвій зітхнув і заплющив очі. Так буває, коли довгий час намагаєшся скласти пазл, але одна з його частин нікуди не підходить, а потім раптом розумієш, що вона взагалі з іншої коробки. І тоді все стає на свої місця.

— Не неси нісенітниці, Матвеусе. Нам із Таурусом потрібно було виманити Тіберія в цей світ. Щоб він сам прийшов за сином. Кабулл не зміг би утримувати браму відчиненою достатньо довго, аби через неї пройшли ще й берсерки. За весь цей час я відчув, що брама відчинялася лише чотири рази. Уперше Тіберій пройшов сюди, коли Малайя був у резервації абенакі. Удруге — коли той повернувся до Земель, але перед цим створив у цьому світі свого першого перевертня. Ще раз Тіберій проходив сюди й назад три тижні тому. Зграя Тауруса постійно стежить за ним. І він, і берсерки зараз перебувають у Землях. Я піду туди, витягну хлопця і вб'ю Тіберія...

Олександр хотів сказати ще щось, але його різко перебив інший голос, що несподівано пролунав для всіх присутніх.

— Я йду з вами в Мертві Землі.

Корі зайшов до кімнати.

— Адехі зв'язався зі мною через Лейяті й повідомив, що Малайя не доїхав до резервації, — сказав він, глянувши на Матвія.

Олександр із зацікавленням подивився на хлопця.

— Ти точно нікуди не йдеш. — Дідусь похитав головою, ніби кажучи: «Дивись, що вигадав».

— Це ви так думаєте. — Корі ледь помітно похитав головою й сів на диван.

Спокійний вираз обличчя Олександра почав змінюватися.

— Матвеусе, видно, твоє виховання... — із сарказмом промовив він, не відводячи очей від молодого Ворона.

— Сам намилуватися не можу. — Матвій підвівся з крісла й підійшов до онука. — Корнію, нам потрібно це обговорити.

— Нічого обговорювати. Жоден Ворон, крім мене, не братиме участі в тому, що гряде, — зі злістю промовив Олександр. Він не звик, щоб із ним сперечалися чи не брали до уваги його слова. А з реакції Корнія було зрозуміло, що йому байдуже до того, що говорить колишній глава клану.

— Добре. Тоді я піду сам.

— Я повторююся. — Олександр підвищив голос.

— Не потрібно. Мені й з першого разу було байдуже до всього, що ви сказали. Я йду з вами, і крапка.

На мою думку, дід був у шоковому стані. Його погляд метався від Матвія до Корі, потім до мене.

— Хлопчику, мені ще під силу звернути шию малолітньому пташеняті, яке дозволяє собі ставити мені умови.

Матвій уважно подивився на діда, з викликом. У повітрі зависло невисловлене: не буди в мені те, чого я сам у собі боюся. Олександр не зводив із нього очей. Мені здалося, він був здивований тим, наскільки Матвій змінювався, коли справа стосувалася онука.

— Якщо ти хоч пальцем до нього доторкнешся, Олександрусе, я вб'ю тебе... — Чоловік був схожий на звіра, який ось-ось кинеться в атаку.

Олександр гучно зітхнув, сів у крісло біля книжкової шафи й уже спокійніше звернувся до Корі:

— Я не можу погодитися з цим. Якщо ти підеш зі мною в Мертві Землі, Матвеус теж піде за тобою.

Хлопець, як це часто робив, нахилив голову набік і підняв брову.

— Піду тільки я.

— Чорта з два, Корі. — Матвій був на межі. Я ще ніколи не бачила його таким сердитим.

— Може, ми всі заспокоїмося й нормально поговоримо? — спокійно сказала я.

Чоловіки так захопилися суперечкою, що, мабуть, забули про мою присутність. Я зрозуміла це з того, як усі троє одночасно подивилися на мене здивованими поглядами.

— Так, я все ще тут. І мені не дуже комфортно перебувати в одній кімнаті з трьома надприродними істотами, готовими повбивати одна одну. Тепер я розумію, чому всі конфлікти в Землях закінчуються війною. Ви не можете домовитися між собою, що вже казати про якісь угоди з Тіберієм.

— Мила, принеси мені води. — Олександр нервово всміхнувся й подивився на графин, що стояв на письмовому столі Матвія.

Корній сів на диван.

Я налила води у склянку й подала дідові. Він зробив кілька ковтків і поставив її собі на коліно.

— Я спробую висловитися зрозуміло й сподіваюся, що всі мене почують. Ніхто не завадить мені здійснити те, що я планував сімнадцять років. Навіть якщо доведеться застосувати силу проти когось із вас...

Олександр дивився туди, де стояли Матвій і Корі. Хлопець заговорив одразу, щойно дід закінчив.

— Я вас почув. А тепер говоритиму я. Ніхто, навіть ви, не завадить мені повернути Малайю в цей світ. Якщо я не піду в Мертві Землі з вами, то піду туди сам. Вам потрібен Тіберій, мені потрібен Малайя. Тому буде розумніше об'єднати зусилля й зробити це разом.

— Ти готовий ризикувати своїм життям і життям Матвеуса заради цього Лікана? — Олександр явно провокував хлопця. От тільки з якою метою?

— Вас це не стосується. Я сам вирішую, чим і ким мені ризикувати заради Малайї.

Це прозвучало жорстко, але справедливо. Дідусь поводився так, ніби його слово й досі було законом і не підлягало обговоренню. Напевно, він досі відчував себе главою клану й очікував належної поваги. Корі ж виріс за часів правління Молаха, тому не дивно, що він зовсім не сприймав Олександра всерйоз.

— Він мені дорогий, ти ж знаєш... — майже пошепки промовив Корі, дивлячись на Матвія.

— Я йду з тобою. — Чоловік поплескав онука по плечу.

— Крістіан зможе доглянути за Віквеєю під час нашої відсутності? — з надією в голосі запитав Корній, подивившись на мене.

— Це не варіант. — Матвій потер скроні. — Занадто небезпечно, з огляду на те, що він перевертень лише три тижні. Повний місяць буде вже за дві ночі.

— Майкс піде з вами. Ви ж знаєте. — Я підійшла до дивана й поклала руки Корнію на плечі.

В Олександра в буквальному сенсі слова відвисла щелепа.