11 глава

Матвій і Олександр були в кабінеті. Не можу сказати, що хвилювалася. Можливо, навіть була рада, що обставини склалися саме так. Взагалі я не люблю брехати, але, зважаючи на те, що роблю це щодня протягом останніх кількох місяців, брешу дідові, вигадую, де перебуваю, чим займаюся і що взагалі відбувається в моєму житті, почуваюся дуже кепсько. Тому сподіваюся, що відчую полегшення, коли все з'ясується і зможу бути відвертою з Олександром.

- І скільки часу ти вже тут? - У голосі діда звучали роздратування й гнів.

- Це має значення? - Матвій говорив спокійно, але з виразу його обличчя було зрозуміло, що він зовсім не готовий до розмови з братом.

Малайя зупинився в коридорі, кивком давши зрозуміти: «Може, тут почекаємо?», і знизав плечима.

- Наступне запитання, Олександрусе. - Втомлено зітхнув Матвій.

- А він класний. - Усміхнувся Малайя, маючи на увазі Матвія.

Корній закотив очі, глянув на хлопця і теж ледь помітно посміхнувся.

- Я намагався її захистити. - Олександр вимовив ці слова майже пошепки. Складалося враження, що він говорив це більше самому собі.

- Надівши на неї браслет? - Матвій підійшов до вікна.

Я спостерігала за невисоким худорлявим чоловіком у світлих джинсах і чорному худі, не в змозі зрозуміти, звідки він черпає внутрішні сили, щоб завжди залишатися настільки розсудливим і адекватно реагувати на складні ситуації, які, мов прокляття, переслідують нас останнім часом. Я справді захоплююся Матвієм. І не тільки я. Малайя дивився на чоловіка спідлоба - поглядом, у якому читалися повага й прихильність.

- Весь цей час моє рішення здавалося мені правильним. - Цього разу голос діда звучав уже голосніше.

- Хто б сумнівався, Олександрусе. - Матвій скептично посміхнувся. - Але не завжди те, що нам здається правильним, є таким насправді.

Одного разу я вже чула цю фразу з його вуст. Тоді він говорив про Малайю.

- Молах має право знати. - Матвій подивився на Олександра через плече.

- Віквеє, ми їдемо додому. - Дідусь відійшов від столу, біля якого стояв, і попрямував до виходу з кабінету, ніби не почув останньої фрази, сказаної братом.

- Це також стосується тебе, хлопче... - проходячи повз, звернувся він до Малайї.

Хлопець подивився на Матвія. Той мовчки кивнув: «Іди».

Усю дорогу додому в машині панувала мертва тиша.

- Ти мав сказати, що Матвеус перебуває в цьому світі. - Косо подивившись на Малайю, роздратовано промовив Олександр. З боку це виглядало так, ніби дідусь увесь цей час стримувався, а тепер усе ж вирішив висловити хлопцеві все, що думав.

- Не винен я вам нічого, і ви це прекрасно знаєте. - Малайя дивився у вікно з таким виглядом, ніби перебував зовсім в іншій реальності.

- У нас із Таурусом була домовленість. - Дід насупився.

- Мені плювати на ваші домовленості. Наглядати за Віквеєю під час ваших візитів на Землю було суто моїм рішенням. І те, що я досі перебуваю тут, - теж.

Олександр шумно видихнув і похитав головою. Це виглядало так, ніби він подумав: «Ну й характер».

- Ну а що? Зайшов мені вайб цього світу... - Малайя підняв брову. Його димчасті очі блиснули сріблом у темному відображенні вікна.

Я закотила очі. Ага, симпатична мордочка Корі тобі зайшла. Розповідай мені тут.

- Угу, заходи сонця тут гарні... - із сарказмом промовив Олександр і єхидно посміхнувся.

Я не змогла стримати усмішки. Коли тебе оточують стільки чоловіків різного віку з абсолютно різними темпераментами, мимоволі починаєш отримувати задоволення, спостерігаючи за їхнім спілкуванням. Як-от зараз.

Було відчуття, ніби Малайя завжди був частиною мого життя. Ніби все, що відбувається тут і зараз, мало відбутися. Немов саме в цьому й полягав увесь сенс.

Після повернення додому Малайя пішов до своєї кімнати, залишивши мене з дідусем наодинці.

Уперше за сімнадцять років ми з Олександром змогли поговорити так, як мені завжди хотілося. Я запитувала про все, що цікавило й хвилювало мене протягом усього цього часу.

Він розповів, що, щойно дізнався про народження доньки у дружини свого сина, одразу зрозумів: саме про мене було пророцтво Азукки. Тому він наказав матері приховати стать дитини. Як сьогодні під час їхньої розмови повідомив Матвій, ніхто з клану й досі не знає правди. З відомих лише йому причин він зберігає таємницю Олександра, не розповівши нічого навіть Молаху.

Матвій був шокований, коли три роки тому Корній привів його до нашого будинку разом із дідусем, заявивши, що знайшов те, що так довго шукав. І лише побачивши Олександра на власні очі, Матвій повірив словам Корнія: рудоволоса дівчинка, яка спускалася дерев'яними сходами з будинку на дереві, і була тією, кого вони шукали весь цей час.

Спочатку Матвій вирішив у всьому розібратися сам, а вже потім повідомити Молаха та інших членів клану. Він здогадувався, що я можу бути втіленням стародавньої душі Муніна. Один із Воронів Одіна мав дар відкривати Браму - у нашому випадку це Корній, - а інший мав її закривати. Можливо, ним була саме я, якщо врахувати наш із хлопцем дивний зв'язок, який дозволив йому знайти мене після трьох років перебування в цьому світі.

Безсмертні душі Воронів - це дві частини одного цілого. У кожному новому втіленні вони залишаються пов'язаними на ментальному рівні й незмінно притягуються одна до одної, немов магніти з протилежними полюсами.

І Матвій, і Олександр розуміли, що наближається нова війна з Тіберієм, тому вважали за доцільне якомога довше приховувати від нього сам факт мого існування. Єдине, з чим Матвій категорично не погоджувався, - це те, що дідусь увесь цей час приховував правду від мене й стримував мої сили за допомогою браслета.

- А ще брат розлючений, бо думає, що я довіряю Таурусу більше, ніж йому. - Олександр усміхнувся.

- Це правда? - запитала я.

- Ні, звичайно. Мені потрібна була істота, яка тримала б мене в курсі всіх подій у Землях під час моєї відсутності. Погодься, важко знайти кращу кандидатуру, ніж вожак клану Ліканів. До того ж йому теж вигідний цей союз. Я дав клятву допомогти вбити Тіберія. - Дідусь помітив мій погляд і додав: - Так, я пам'ятаю, чим закінчилася наша минула угода, але цього разу в нас просто немає іншого вибору. Мені потрібно, щоб Тіберій не дізнався про тебе, а Таурусу - будь-що захистити свого онука.