10 глава

Ближче до вечора небо затягнуло сірими грозовими хмарами, піднявся вітер, і почався дощ. Полювання скасували, тому Матвій запропонував приготувати рибу з овочами на мангалі й повечеряти разом.

У кав'ярні було багато відвідувачів, тому Крістіан і Корній приймали замовлення та готували коктейлі, а Малайя з Матвієм поралися біля мангала. Вони про щось розмовляли, поки перевертали рибу й овочі. Малайя час від часу поглядав у вікно, крізь яке було видно барну стійку й Корнія. Той теж раз у раз переводив погляд на мангал і Лікана.

Я зняла з руки браслет із чорного аметисту. Останнім часом часто роблю це, коли залишаюся сама. На ніч я взагалі його знімаю, а надягаю лише вранці, перед тим як вийти з кімнати. Учора Малайя це помітив. Він подивився на браслет, що лежав на тумбочці біля ліжка поруч із зарядкою від ноутбука, і запитав:

- І?

- Без нього дихати легше.

Це була правда. Коли я знімаю прикрасу, з'являється дивне відчуття свободи. Наче вибралася з джинсів на розмір менших, ніж треба, або вийшла з ліфта, у якому провела пів життя. Інших змін у собі я поки що не відчуваю, але сподіваюся, що до визначеного Матвієм часу мої сили все ж проявляться. Цікаво, чи пов'язаний колір мого волосся з тим, що мені має підкорятися стихія вогню?

Я дивилася на океан. Величезні хвилі з шаленою силою розбивалися об берег. Матінка-природа розбушувалася не на жарт. Раптом різкий порив вітру підхопив один зі стільців, що стояв на терасі, й кинув його просто в бік стіни. Від несподіванки я підняла руки, ніби намагаючись цьому завадити.

Стілець завмер у повітрі.

По тілу пробігло тремтіння, руки затрусилися. За кілька секунд стілець із гуркотом упав на плитку.

Я швидко озирнулася.

Корній стояв нерухомо й дивився на мене. Потім жестом показав, щоб я негайно надягла браслет назад.

Тремтячи всім тілом, я так і зробила.

На телефон одразу прийшло повідомлення від Корі:

«Психокінез (др.-грец. ψυχή - "душа") - термін, яким у парапсихології позначають здатність людини одним лише зусиллям думки впливати на фізичні об'єкти».

Я прочитала повідомлення, відклала телефон убік і лише безпорадно розвела руками, ніби питаючи: «Що за хрінь узагалі відбувається?»

Хлопець лише знизав плечима, мовляв: «А фіг його знає».

На тому й зійшлися: усе це до чортиків дивно, і про це потрібно терміново розповісти Матвію та іншим.

- Сьогодні це сталося вперше? - задумливо запитав Матвій.

- Угу. - Я кивнула.

- Наші з Олександром здогадки були правильними. Ти така ж особлива, як і Корі. Якби ти не носила це, - він вказав на браслет, - здібності могли проявитися значно раніше. Тобі потрібно знімати його якомога частіше й учитися контролювати свої сили, але тільки тоді, коли хтось із нас поруч. Не можна ризикувати, поки ми не з'ясуємо, що саме це за здібність і наскільки руйнівною вона може бути.

- То це телекінез? - запитав Крістіан, протираючи барну стійку серветкою. Я саме намагалася продемонструвати свою нову здібність, але замість цього перекинула склянку з холодним чаєм.

- Не впевнений, що все так просто. Сили Віквеї мають бути значно потужнішими. І вони безпосередньо пов'язані з Брамою.

Ми всі одночасно подивилися на Матвія.

- Я згадував вам про пророцтво Азуки? - задумливо запитав він.

Я кивнула. Крістіан лише розвів руками, ніби питаючи: «Про що ви взагалі говорите?»

Поглядом давши йому зрозуміти, що все поясню пізніше, я знову подивилася на Матвія.

- Ти - єдина дівчинка, яка народилася в клані за весь час його існування. Тому я майже впевнений, що дитина з пророцтва - це ти, Віквея.

Уже тиждень Матвій вивчає мої здібності. За цей час він з'ясував, що я можу переміщувати фізичні об'єкти не лише в просторі, а й ніби поза ним. Іншими словами, я здатна змусити свій телефон зникнути на частку секунди й з'явитися в іншому місці, яке бачу.

Зараз я саме переміщую таким способом свою склянку з лате зі столика на терасі на барну стійку і назад.

- Кава, як і раніше, гаряча? - позіхнувши, запитав Корній.

- Угу.

- Значить, фізичний стан предмета під час переміщення не змінюється.

- Виходить, що так. - Я взяла склянку до рук і зробила ковток.

- Де Малайя?

- Поїхав у місто. - Корній повільно помішував фруктовий чай десертною ложкою.

- Навіщо?

- Не знаю. Він переді мною не звітує.

- А варто було б. - Я зітхнула.

- Ві, не починай. - Хлопець закотив очі.

Відтоді як Корі дізнався, що Малайя - його споріднена душа, він усіляко намагався уникати Лікана.

- Ти поводишся нерозумно. - Перемістивши склянку назад на барну стійку, я уткнулася носом у плече Корнія.

Хлопець підняв руку й обійняв мене за плечі.

- А як мені поводитися? Запропонувати йому переїхати до мене? Чи почати контролювати кожен його крок? - Корі поклав ложку на блюдце. - Чорт... А справді, де його вже три години носить? Ще й без Крістіана поїхав.

- Подзвони й запитай. - Я усміхнулася.

- Не буду я йому дзвонити. Що, я зовсім дурний? Я повідомлення напишу.

Він дістав телефон і почав набирати текст. Я легенько штовхнула його ліктем у бік і кивнула в напрямку дверей.

До кав'ярні саме зайшов Малайя.

- З'явився. - Корі швидко відклав телефон і демонстративно відвернувся.

Авжеж. Не дай Боже Малайя помітить, як він на нього дивиться. Корній навіть схопився за чашку обома руками - мабуть, для кращого маскування.

- Де ти був? Ми з твоїм хлопцем взагалі-то хвилювалися. - Піднявши брову, запитала я, щойно Малайя підійшов до нашого столика.

Судячи з усього, Корній ледь не подавився своїм фруктовим чаєм. У будь-якому разі, кашляти він почав так, ніби зараз помре.

- Потрібно було зустрітися з деким... - беземоційно відповів Малайя й сів на диван поруч із Корнієм.

- За сорок хвилин їзди від Кемдена є резервація корінних американців. Я їздив поговорити з їхнім шаманом. Його звуть Адехі, і він погодився допомогти нам розібратися зі справжньою природою твоїх сил.