8 глава

Вранці я отримала переслане Малайєю повідомлення від Корнія, у якому йшлося про те, що Крістіан прийшов до тями й адекватно сприймає те, що тепер він перевертень.

— Ти не вдома?

— Ні. Заїду за тобою за двадцять хвилин.

— Ок.

Я подивилася на годинник. 7:36. У мене було двадцять хвилин, щоб прийняти душ і вдягнутися. У двері постукали.

— Так, дідусю, — відповіла я, сідаючи на ліжку.

Олександр увійшов до кімнати.

— Якщо ти не проти, я хотів би поїхати з вами до «Cherry Coffee».

— Тобі давно варто було побачити, де твоя онука проводить свій вільний час... — посміхнулася я, хоча серце калатало так, ніби ось-ось мало вискочити з грудей.

Олександр лише усміхнувся у відповідь, поцілував мене в щоку й вийшов із кімнати.

— Я зараз швиденько зберуся і спущуся... — намагаючись приховати тремтіння в голосі, крикнула я дідусеві вслід, беручи до рук телефон, що лежав на тумбочці біля ліжка.

У нас проблема. Олександр їде з нами до «Cherry».

Я швидко набрала повідомлення й відправила його Малайї.

Відповідь прийшла миттєво.

Я все влаштую.

Ми увійшли до кав'ярні. У такий ранній час тут зазвичай було мало відвідувачів: кілька туристів могли зайти на чашку лате після ранкової пробіжки біля океану. Але, мабуть, вищі сили були на нашому боці, бо сьогодні за столиками сиділо близько двадцяти людей.

Олександр озирнувся навколо.

— Доброго ранку.

З-за барної стійки до нас вийшов Тейн і простягнув руку для привітання спочатку Малайї, а потім дідусеві.

— Ви не попереджали, що вас буде троє, тому акваланги ми підготували лише для двох. Але, думаю, цю проблему можна буде вирішити.

— Не треба хвилюватися, я не збираюся занурюватися, — уважно спостерігаючи за чоловіком, відповів дідусь.

— Дайвінг? Серйозно? — прошепотів мені на вухо Олександр, здивовано піднявши брови.

— Так. А вчора ми плавали до острова Маунт-Дезерт дивитися на китів, — Малайя запхав руки в кишені штанів і позіхнув.

— Ви власник цього чудового закладу? — ввічливо звернувся дідусь до Тейна.

— Кав'ярня дісталася нам із братом у спадок від двоюрідного дядька, — усміхнувшись, відповів чоловік.

— Позавчора були такі хвилі — відпад! Ми класно покаталися. Якби була моя воля, я б перебрався жити до Кемдена...

Хлопець, який сидів на терасі разом із двома друзями та дівчиною, говорив так голосно, що ми всі одночасно повернулися на його голос.

— Ні, зими тут холодні, а осінь надто довга й дощова... — протягнула дівчина тоненьким голосом.

— Ну добре, відпочивайте. — Олександр поцілував мене в лоб. — У мене є деякі справи в місті. Побачимося ввечері.

Я дочекалася, поки дідусь вийде з приміщення, і лише тоді змогла нормально дихати. Спостерігаючи за автомобілем Олександра, що від'їжджав від «Cherry», я зрозуміла, як сильно в мене болить голова.

— Я посипав порошком полину й вербени територію навколо кав'ярні, щоб Олександр не зміг відчути, що, окрім нього й тебе, тут перебувають ще й інші Ворони, — сказав Матвій, спускаючись сходами з тацею порожніх тарілок у руках.

— Головний біль скоро мине. Дитина поїла і, мушу зауважити, має чудовий апетит.

Матвій комічно підняв брову й подивився на Малайю. Хлопець лише примружив очі, всім своїм виглядом демонструючи: «Дуже смішно, Матвію».

— Дякую за допомогу, Тейне.

Матвій передав тацю чоловікові, що стояв поруч. Той кивнув у відповідь і попрямував до кімнати для персоналу.

— Він один із небагатьох людей, які знають про наше існування і все, що пов'язано з Брамою, — пояснив Матвій, помітивши мій здивований погляд.

— Я думав, що Наближених уже не залишилося, — Малайя провів поглядом Тейна, який відходив.

— Вони воліють триматися в тіні.

Матвій почав підніматися на другий поверх. Я пішла за ним.

— Тепер я так само, як Малайя, буду обертатися на вовка? — долинув до мене голос Крістіана.

Серце збилося з ритму. Ще трохи — і від усіх цих емоційних перевантажень моя психіка остаточно зруйнується.

Матвій зупинився біля дверей, пропускаючи нас із Малайєю до кімнати.

— Привіт.

Майкс сидів у ліжку, обкладений подушками. Я підійшла й обійняла його. Крістіан обійняв мене у відповідь.

— Ой, може, тобі вже час навчитися контролювати свою силу? — поплескала я його по спині.

— Вибач. Вибач, Ві, я не хотів завдати тобі болю. — Кріс різко розтиснув обійми. Зараз він виглядав збентеженим.

— Усе гаразд, заспокойся.

— А можна мені вже встати з ліжка? Бо маю відчуття, ніби я не Перевертнем став, а на рак захворів. — Майкс благальним поглядом подивився на Матвія.

— Тепер можна. — Чоловік спідлоба поглянув у бік, де стояв Малайя.

Крістіан підвівся на ноги, підійшов до хлопця й обійняв його.

— Дякую, що врятував мені життя.

Малайя завмер нерухомо. Корній, який сидів на ліжку, голосно видихнув і закотив очі.

— У тебе хоч якийсь набір емоцій генетикою був закладений при народженні?

Після слів Корі Малайя спробував обійняти Майкса у відповідь. Вийшло досить незграбно, але й це вже було непогано, зважаючи на те, що хлопець був зовсім не тактильним і майже не вмів виявляти почуття.

— Тепер я точно не буду для вас тягарем... — Крістіан відсторонився від Малайї й посміхнувся.

— Тягарем — ні, проблемою — так. — Хлопець поправив свою куртку. — І не роби так більше.

— Добре, ніяких обіймів. — Майкс підняв руки в жесті: «Обіцяю».

— Можна мені його вдарити? — Корній абсолютно серйозним тоном запитав у Матвія, поглядом указуючи на Малайю.

Ми з Матвієм розсміялися.

— Ти сказав: «Вдарю», а в мене ось тут, — Крістіан поклав руку собі на груди й розгублено подивився спершу на Корі, потім на мене, — щось занило.

— Так проявляється інстинкт захисту Вожака... — Матвій розвів руками.

— І в цьому ніхто, крім мене, не бачить проблеми, так? — Малайя озирнувся, шукаючи підтримки хоч у когось із присутніх.