5 глава

Я сиділа на задньому сидінні автомобіля й зачаровано дивилася у вікно на нічне небо, всіяне мільярдами зірок. Я завжди вважала, що ніч просякнута магією, особливо в повню. Мені стало цікаво, як виглядає нічне небо в Землях, коли на ньому з'являються обидві Зіниці. Впевнена, це захопливе видовище.

— У мене погане передчуття, — тихо сказав Корній і подивився у вікно.

Крістіан зменшив швидкість і почав озиратися навколо. Корі помітно нервував, вдивляючись у темряву лісу, оповитого вечірнім туманом, час від часу поглядаючи в дзеркало заднього виду. Малайя їхав на мотоциклі позаду позашляховика Майкса. Ми поверталися з Рокленда, де відвідали виставку в Менському музеї маяків.

— Крісе, гальмуй! — закричав Корній.

Тієї ж миті щось велике врізалося в нашу машину, і позашляховик занесло на узбіччя. Ззаду пролунав ще один удар і пронизливий скрегіт металу об асфальт. Я різко повернулася й подивилася крізь заднє скло поверх спинки сидіння. Велика сіра істота, розміром із ведмедя, вискочила з лісу й врізалася в мотоцикл Малайї. Хлопця відкинуло, і він важко впав на дорогу.

Моє серце на мить завмерло.

Хитаючись, він підвівся на ноги, зняв куртку й кинув її на сидіння мотоцикла, що лежав за кілька метрів від нього. Малайя закинув голову назад і глибоко вдихнув. Спочатку на його руках з'явилися величезні звірині кігті, потім пролунало вовче виття, і вже за кілька секунд на місці, де щойно стояв хлопець, височів неймовірно великий Білий Вовк.

Я щосили вчепилася пальцями в спинку сидіння і, затамувавши подих, спостерігала, як сіра істота спочатку зробила кілька стрибків убік, а потім різко кинулася вперед, нападаючи, як я вже здогадалася, на Лікана. У тьмяному світлі задніх фар промайнули величезні кігті Малайї. Істота видала хрипкий стогін і замертво впала поруч із понівеченим мотоциклом.

— Чорт забирай! — вигукнув Корній. — Ще з двома йому так легко не впоратися.

Я простежила за його поглядом і завмерла, не в силах поворухнутися.

З лісу, з іншого боку дороги, вийшла ще одна тварюка, а та, що раніше не подавала жодних ознак життя, почала оговтуватися, хитаючись підводячись на лапи. У тьмяному світлі фар було важко добре розгледіти істот, але, без сумніву, це були вовки. Величезні, не менше півтора метра в холці, сірі вовки.

Крістіан спробував завести двигун позашляховика. Марно.

Перевертень, що щойно вийшов із лісу, присів на задні лапи й, вишкірившись, заричав, готуючись до атаки. У ту ж мить повз автомобіль промчав Білий Вовк, на ходу збиваючи істоту з лап і впиваючись іклами їй у горло. Другий перевертень, вочевидь, уже повністю оговтався після зіткнення з автомобілем, тому рвонув у бік Малайї й, налетівши на Лікана зі спини, полоснув його кігтями.

— Ві, дзвони Матвію. І не виходьте з машини, що б не сталося! — крикнув Корній, відчиняючи дверцята й вистрибуючи з позашляховика.

Малайя у вовчій подобі метнувся до нього, відкидаючи перевертня на узбіччя, й загарчав, ніби намагався змусити Корі повернутися назад.

— Я не збираюся сидіти й дивитися, як тебе розірвуть на шматки! — крикнув у відповідь хлопець, розкинувши руки в сторони. У ту ж мить на його пальцях виросли великі пташині кігті.
Крістіан, який до цього з жахом спостерігав за тим, що відбувається, абсолютно несподівано для мене різко відчинив двері й спробував вискочити з машини. Я мертвою хваткою вчепилася в його куртку, перелізла через сидіння, затягнула Майкса назад до салону й щосили зачинила дверцята.

— Зовсім здурів?! — закричала я.

— Ми маємо допомогти їм. — Кріс був ніби під гіпнозом: погляд — розсіяний, голос — хрипкий.

— Чим, цікаво, ми можемо їм допомогти? — Я вказала поглядом на чотирьох нелюдських істот і затрясла хлопця за куртку.

За плечима Корнія з'явилися величезні чорні крила. Він змахнув ними й потужним ударом відкинув одного з сірих Вовків на кілька метрів убік. Істота глухо впала на асфальт, де майже одразу розлилася калюжа крові.

Малайя мертвою хваткою стискав горло другого перевертня, але той не здавався. Вивернувшись, він полоснув Лікана кігтями. Біла шерсть Вовка миттєво забарвилася червоним. Малайя заричав і з усієї сили кілька разів мотнув головою. Тіло перевертня безвольно обм'якло. Він був мертвий.

Тремтячими руками я набрала номер Матвія і, запинаючись, спробувала пояснити, що відбувається і де ми знаходимося.

— Я вже їду, — схвильовано промовив чоловік і відключився.

— З першим ти впорався значно швидше. — Корній витер закривавлені руки об спортивну куртку й сперся на капот позашляховика.

Малайя кинув на нього невдоволений погляд, прикриваючи оголене тіло пледом, який Крістіан завжди возив у машині на випадок різкого похолодання чи інших кліматичних сюрпризів.

— Коли я намагався впоратися з іншим, мені ще й доводилося краєм ока стежити, чи ти, бува, не помер. А це, знаєш, відволікає.

Хлопець, зціпивши зуби, притискав до рани рушник, знайдений у бардачку Крісового позашляховика, саме в тому місці, де його поранив перевертень.

— Як бачиш, хвилювався ти даремно. — Корі розвів руками, ніби кажучи: «Ось він я».

Малайя лише закотив очі й похитав головою.

— Покажи.

Корній відвів руку Лікана й уважно оглянув рану. Вона була саме там, де й шрами, які я раніше прийняла за дивні татуювання.

— До ранку затягнеться, — з незрозумілою ніяковістю в голосі промовив Малайя, подивившись на Корнія з-під опущених вій, і знову притиснув закривавлений рушник до тіла.

Дивна реакція на те, що хтось за тебе хвилюється, подумала я й скосила очі на Майкса, який сидів поруч. Здається, у нього був шок. Крістіан застиглим поглядом дивився на хлопців, слухаючи їхню розмову. На його обличчі неможливо було прочитати жодної емоції, але тремтіння, що пробігало тілом, я відчувала майже фізично.

Малайя й Корній одночасно обернулися. На шаленій швидкості до нас наближався пікап Матвія.

— Це новонавернені. — Чоловік уважно оглянув тіла мертвих істот. — Можливо, це було їхнє перше перетворення. Вони зі зграї, яку ми з Корі вистежуємо останні півтора місяця.