3 глава

- Ти обіцяв мені, Корнеліусе. У нас була угода.

- Я думав, ми все обговорили ще вчора й закрили цю тему. Вона має право знати. - Корній неквапливо протирав келих серветкою. Голос його був спокійним, і він навіть не дивився на Кайлеба.

Мені здається, чи ми справді прийшли невчасно?

- Привіт. Сьогодні краще не проштовхуватися. - Крістіан привітався помахом руки й окинув поглядом переповнену кав'ярню.

Відвідувачів і справді було чимало.

- Хвилі сьогодні чудові. Серфінгістів - хоч відбавляй. - Корі усміхнувся й перевів погляд на Малайю, який стояв поруч зі мною.

Кайлеб, що досі стояв до нас спиною, обернувся. Уже хотів щось сказати, але завмер, ніби його паралізувало. Звична незворушність миттєво зникла з його обличчя, поступившись щирому здивуванню. Він, як і Корі, не зводив очей із хлопця.

- Малайя. Онук давнього друга мого дідуся, - сказала я, не вигадавши кращого способу їх познайомити.

Кайлеб мовчки простягнув руку. Малайя потиснув її.

- Чудове місце.

Я ніяк не могла звикнути до його зухвалої посмішки. Він повільно оглядав кав'ярню, ніби милувався кожною деталлю, хоча насправді уважно стежив за реакцією Кайлеба. А той продовжував дивитися на нього так, наче боявся кліпнути.

- Можу зробити замовлення?

Тепер Малайя звернувся вже до Корнія.

Той демонстративно кивнув на меню, що лежало на стійці, трохи задер підборіддя й відвернувся.

Хтось пояснить мені, що тут, чорт забирай, відбувається?

Кайлеб ніби отямився.

- Вікі, допоможеш мені на кухні? Сьогодні справді аншлаг. А хлопці, - він перевів погляд на Крістіана, - нехай поки оцінять альтанку на терасі.

Майкс із цікавістю глянув у бік відкритої тераси. М'які коричневі шкіряні дивани стояли літерою «С» навколо великого дерев'яного столу. Кайлеб давно мріяв зробити там альтанку й пустити по ній дикий виноград, щоб із часом він повністю оплів її.

Я зрозуміла: це мій шанс нарешті отримати відповіді.

- Так, звісно. Я можу зробити салати.

Кайлеб усміхнувся. Я взяла його під руку, і ми попрямували до кухні. Хлопці ж залишилися біля барної стійки робити замовлення.

Кайлеб працював у невеликому приміщенні поруч із загальною кухнею. Тут стояли великий робочий стіл, два двокамерні холодильники, мийка, варильна поверхня й маленький диванчик біля стіни. Над ним висіли полиці, заставлені десятками баночок зі спеціями.

Я взялася нарізати шпинат, який Кайлеб щойно помив і поклав поруч із дошкою.

- Звідки приїхав Малайя? - ніби між іншим запитав він, уважно розглядаючи замариноване у великому металевому контейнері м'ясо.

- До цього жив на Алясці. - Я уважно спостерігала за ним. Він поводився дивно.

- Аляска... - задумливо повторив Кайлеб і легенько тицьнув пальцем у м'ясо.

- Так каже дідусь. Тепер він житиме з нами. І в нього є мотоцикл.

Останнє вирвалося само собою. Усі мої думки були зайняті іншим.

Зараз або ніколи.

Я відклала ніж.

- Мені потрібно поговорити з тобою. Це стосується татуювання Корнія. Того, що в нього на шиї. У мого дідуся таке саме. На тому самому місці.

Кайлеб мовчав. Лише машинально продовжував тиснути пальцем на м'ясо.

Я чекала.

Минуло кілька довгих секунд.

Нарешті він важко видихнув.

- Ти не повинна була його побачити. Корній... Я не готовий до цієї розмови, Віквеє.

Він повільно зняв фартух, витер ним руки й недбало кинув на стіл.

У мені закипало роздратування.

- Серйозно? Те саме я чую від Олександра вже сімнадцять років. «Ми не будемо це обговорювати». «Це закрита тема, Вікі». І ти туди ж?

Я роздратовано фиркнула.

- Ви з дідом, бува, не родичі?

Щойно слова зірвалися з язика, мене ніби вдарили чимось важким по голові.

Я повільно підняла очі на Кайлеба.

Він дивився просто на мене. Абсолютно без емоцій.

- Ми брати.

Світ навколо ніби на мить перестав існувати.

Кайлеб спокійно підняв зі столу фартух і почав витирати ним лівий бік шиї.

Я вже знала, що зараз побачу.

- Ти... замазував його тональним кремом?

Нервовий сміх вирвався сам собою.

- Щоб приховати решту, достатньо було носити при тобі одяг із довгими рукавами... - Кайлеб закотив рукави толстовки, показуючи інші татуювання.

- Чорт... А справді. Ти ж ніколи не ходиш у футболках.

Я важко опустилася на маленький диванчик і обхопила голову руками.

- Це символ якоїсь банди? У сицилійської мафії ж є свої знаки. У якудзи теж...

Кайлеб подивився на мене так, ніби був щиро здивований глибиною моїх знань про злочинні організації.

- Це зовсім не те, про що ти зараз думаєш, Віквеє. Заспокойся, і ми нормально поговоримо.

Він швидко перетнув кімнату, зачинив двері, що вели до загальної кухні, і сів поруч.

Кілька секунд ми мовчали.

- Ти змогла б повірити в існування паралельних світів? - нерішуче запитав він.

Я недовірливо подивилася на нього.

Він що, серйозно?

- Віквеє?

- Не знаю... - чесно відповіла я. - Любити фентезі - це одне. Але повірити, що все це існує насправді... Тут уже психіатрія починається.

Кайлеб повільно переплів пальці й поклав руки на коліна.

- Моє справжнє ім'я - Матвій.

Я мовчала.

- Я з іншого світу.

Чудовий початок.

Здається, я зовсім не була готова до цієї розмови й уже шкодувала, що сама її почала. Але відступати було пізно. Та й не в моєму це характері.

«Горить сарай - гори й хата».

- Продовжуй... будь ласка, - ледве чутно сказала я, більше переконуючи себе не втекти звідси, не застрибнути до машини Крістіана й не поїхати куди очі дивляться.

Матвій глибоко вдихнув.

- Наш світ дуже відрізняється від цього. Ми називаємо його Землі.

Він повів рукою навколо, ніби намагався охопити весь світ.

- Його населяють різні раси. Найчисленніша - алкелли, що поділяються на чотири племена. Але є й багато інших.

Він на мить замовк, ніби подумки повернувся додому.