Глава 14

Я сиділа поруч з Крістіаном, коли він обернувся. На шиї хлопця залишився лише червоний шрам замість величезної рани. Аланіта піднялася на ноги й, похитнувшись, вхопилася рукою за Корнія, котрий саме в цей час підійшов до нас. Хлопець підхопив Мавку на руки і, ніжно тримаючи, поніс до виходу з печери. Малайя стояв біля тіла мертвого Тіберія, також прийнявши людську подобу, і дивився на нього пустим поглядом. Я тремтячою рукою погладила Кріса по обличчю, намагаючись переконатися що він насправді живий, тому як хлопець здавався мені занадто блідим. Малайя, подивившись на мене, підійшов, простягнув долоню, допомагаючи підвестися, після чого підняв Крістіана на руки і, повільною ходою, пішов за Корнієм. Я дивилася вслід хлопцеві і не могла збагнути: Чи справді все було закінчено?

Ми вийшли на галявину. Сутінки згущувалися над лісом. Під "брамою" лежали тіла двох берсерків і трьох перевертнів. Матвій і Таурус сиділи на траві, поруч лежав Олександр. Моє серце зупинилося. Таурус, зі скорботою в погляді, подивився на мене і опустив голову, Матвій підвівшись на ноги і, хитаючись, пішов назустріч мені. Я повторювала "ні, ні, ні, ні", задихаючись і намагаючись сісти на землю, тому що в голові паморочилося, тіло не слухалося, мені хотілося впасти горілиць і кричати, кричати, кричати, але чоловік міцно тримав мене за плечі і гладив по голові.
- Мені дуже шкода, дитинко.
Сліз не було. З горла виривалися звуки, схожі на виття. Відчуття безсилля охопило тіло, я почала осідати на землю, Матвій послабив обійми і дозволив мені сісти на траву. Малайя поклав Крістіана біля мене і підійшов до Тауруса, поклавши руки на закривавлені плечі дідові, промовив.
- Він мертвий.
- Я повинен побачити його тіло.
Вожак Ліканів ще раз подивився на Олександра і, піднявшись на ноги, кульгаючи, попрямував до печери. Його тіло було в крові та глибоких ранах, які вже починали затягуватися.
- "Аланіті потрібно в води Тихої Заводі... Вона дуже слабка." - тихо сказав Корній, дивлячись на молодого Лікана, він досі тримав Мавку на руках. Малайя ніби прокинувся, швидко перетнув відстань між собою і Корі і, ніжно подивившись на жінку, тремтячий рукою прибрав пасмо сріблястого волосся з її чола.
- Ти зможеш відкрити "браму" саме ту, що в Землях Заводі? - Запитав він і погладив долонею обличчя матері. Корній кивнув головою, що означало "так". Малайя простягнув руку, щоб доторкнутися до рани на плечі хлопця, але, подивившись йому в очі, зітхнув і відразу ж прибрав її.
Я сиділа поруч з тілом мертвого Олександра, поклавши його голову на свої коліна, і гладила долонею його  довге сиве волосся. Тіло дідуся було вкрите безліччю ран від пазурів тварюк, що лежали біля "брами". Сльози текли по моїх щоках, дихати було важко, в грудях боліло. Матвій стояв поруч. 
Щось змінювалося в мені. Вперше за життя я відчула, до цього моменту не відоме для мене почуття, лютої ненависті...І тепер я починала розуміти, чому дідусь намагався захистити мене, чому Матвій так боїться втратити Корнія, і чому Малайя так старається оберігати його. Немає нічого страшнішого, ніж дивитися на бездиханне тіло рідної істоти і розуміти, що нічого змінити не можливо, вона мертва, і тепер тобі доведеться навчитися жити без неї.
- Мені потрібно до Александруса, - Аланіта дивилася своїми великими сірими очима на Корнія, який все ще тримав її на руках. Хлопець обережно поставив Мавку на ноги і, похитнувшись, пхопився за плече. Глибока рана від кігтів берсерка ще кровоточила. Малайя підійшов і, не дивлячись в очі Воронові, розірвав футболку на тілі Корнія і перев'язав нею його плече.
Аланіта підійшла і стала поруч з Матвієм. Я з надією подивилася на неї, долонею витираючи сльози з обличчя і до крові закусивши нижню губу.
- Дитинко, я можу залікувати смертельні рани, але... мені не під силу повернути мертвого з Долини Забуття.
Сльози теплим струмочком в цей же момент потекли по щоках.
- Я навіть не встигла попрощатися, - задихаючись, ледве вимовила я.
- Я дам тобі таку можливість, обіцяю, - з сумом в голосі промовила Мавка і посміхнулась, посмішкою сповненою тугою й болем. Я розгублено подивилася на Аланіту, потім на Матвія. Він мовчки кивнув "дозволь їй".
- Корнеліусе, чи не міг би ти відчинити "браму", - Аланіта подивилася через плече, потім заговорила з Матвієм.
- Думаю, він би хотів, щоб це зробив ти. - Поглядом вказуючи на Олександра, вимовила вона.
Матвій підійшов і підняв тіло Олександра у свої руки... Озирнувся на мене і неспішно попрямував до "брами", котру відчиняв Корній.
Малайя обережно підняв мене за плечі і поставив на ноги, я обхопила його руками і уткнулася обличчям йому в груди. Корі, розкинувши руки по сторонам і закинувши голову горілиць, вимовляв слова невідомою мені мовою, стоячи біля секвої, простір між її стовбурами почав спотворюватися, спочатку з'явилася туманна серпанок, потім розмита картинка океану. Вона ставала все чіткішою і чіткішою.
- Це Безмовна Заводь, Віквея, - пошепки вимовив Малайя. Я дивилася на бездонний океан по той бік "брами", на чорне небо з мільярдом зірок і два Місяці, що відбиваються сріблом на бездонній гладі Заводі.
- Це так... - у мене перехопило подих, я зачаровано дивилася на рідний світ і не могла повірити, що він може бути настільки прекрасним. Аланіта підійшла й погладила долонею спочатку мене по щоці, потім Малайю, після чого лагідно подивилася на Крістіана.
- До зустрічі. Він саме той, кого б я хотіла бачити поруч із тобою, - усміхнулася вона синові, лукаво дивлячись на Корнія через плече. Малая вимовив кілька слів іншою мовою, з ніжністю дивлячись на матір. Вона увійшла у браму, Матвій увійшов за нею, несучи на руках тіло Олександра.
- Я буду пам'ятати тебе вічність, - вимовила я одними губами.

- Я відвезу вас до будинку Матвія, потім повернуся і приберуся тут... Таурус, шкутильгаючи, вийшов із печери.
Ми поклали Крістіана на заднє сидіння джипа, я сіла поруч, поклавши його голову собі на коліна. Таурус сів за кермо, Корній на пасажирське сидіння, Малайя поїхав на пікапі Матвія.
- Ти бився дуже хоробро. - Лікан звертався до Корнія, дивлячись на дорогу.
- "Було за кого битися..." - вимовив Корі, не відводячи погляду від лісу, що миготів за вікном.