Глава 10

Ближче до вечора небо затягнуло сірими грозовими хмарами, піднявся вітер і почався дощ. Полювання було скасоване, тому Матвій запропонував приготувати рибу з овочами на мангалі і повечеряти разом. У кав'ярні було багато відвідувачів, тому Крістіан і Корній приймали замовлення і готували коктейлі, а Малайя з Матвієм займалися приготуванням вечері. Вони стояли біля мангала і розмовляли про щось. Малайя час від часу заглядав у вікно, через яке було видно барну стійку і Корнія, який також час від часу поглядав на мангал і Малайю, який стояв поруч з ним.
Я зняла з руки браслет з чорного аметисту. Останнім часом я часто це роблю, коли залишаюся сама. Вночі я його зовсім знімаю і одягаю тільки вранці, перед тим як вийти з кімнати. Малайя вчора це помітив. Він подивився на браслет, що лежав на тумбочці біля ліжка, поруч з зарядкою від ноутбука, і запитав:
-І?
-Без нього дихати легше.
Це була правда. Коли я знімаю прикрасу, з'являється якесь незрозуміле відчуття свободи. Немов ти вибралася з джинсів на розмір менших, ніж треба, або ліфта, в якому провела півжиття. Інших змін у тілі я поки що не відчуваю, але сподіваюся, що до зазначеного Матвієм терміну, мої сили проявляться. Цікаво, чи пов'язаний колір мого волосся з тим, що мені повинна буде підкорятися стихія вогню?
Я дивилася на океан. Величезні хвилі розбивалися об берег з жахливою силою. Матінка природа розбушувалася не на жарт. Різкий порив вітру зірвав з місця один зі стільців, що стояв на терасі, маючи намір жбурнути його об стіну. Я від несподіванки підняла руки, намагаючись запобігти цьому. Стілець завис у повітрі. У мене пройшло тремтіння по тілу і руки почали трястися. Кілька секунд і стілець впав на плитку підлоги. Я оглянулася на всі боки. Корній стояв нерухомо і дивився на мене. Потім рухом руки показав, що я повинна надіти браслет назад. Я, трясучи всім тілом, так і зробила.
На мій телефон надійшло повідомлення від Корі: "психокіне́з (др.-грец. ψυχή - "душа") - термін, яким у парапсихології заведено позначати здатність людини одним тільки зусиллям думки впливати на фізичні об'єкти[1]."
Я прочитала, відклала гаджет убік і в жесті "що за хрень відбувається?" розвела руками. Хлопець повів плечима на кшталт "а фіг його знає".
Так ми і зійшлися на тому, що все це до чортиків дивно і потрібно терміново розповісти про це Матвію та іншим.
-Сьогодні це сталося вперше? - задумливо запитав Матвій.
-Угу. -Кивнула я.
-Наші з Олександром здогадки були правильними. Ти така ж особлива, як і Корі. Якби ти не носила це,-Він ткнув пальцем на браслет,- Здібності могли почати проявлятися на багато раніше, ніж треба. Тобі потрібно знімати його якомога частіше і вчитися контролювати сили, але тільки коли хтось із нас поруч. Не можна ризикувати, поки ми не з'ясуємо, що в тебе за здібність і на скільки вона може бути руйнівною в рандомний момент.
-Так це телекінез? - Крістіан протирав поверхню барної стійки серветкою, бо я, намагаючись продемонструвати свою новопроявлену здібність, рухала склянку з охолодженим чаєм і ненароком перекинула її.
-Не впевнений, що все так просто. Сили Віквеї мають бути на багато більшими і вони на пряму мають бути пов'язані з "брамою".
Ми всі одночасно подивилися на Матвія.
-Я згадував про пророцтво Азуки? -Запитав чоловік задумливо.
Я кивнула. Кріс розвів руками в жесті "про що ви взагалі говорите?" Поглядом давши зрозуміти хлопцеві, що все поясню пізніше, я запитально подивилася на Матвія.
-Ти єдина дівчинка, яка народилася в клані за весь час його існування, тому я впевнений, що та дитина - це ти, Віквея.

Уже тиждень Матвій вивчає мої сили і йому вдалося з'ясувати, що я можу переміщувати фізичні об'єкти не тільки в просторі, а й за його межами. Тобто я можу змусити свій телефон зникнути на частку секунди і з'явитися в іншому місці, відчутному моїм зором. Ось зараз я переміщую таким способом свою склянку з лате зі столу на терасі на барну стійку і назад. 
-"Кава, як і раніше, гаряча?" - позіхнувши, запитав Корній.
-Угу.
-Значить фізичний стан переміщуваного об'єкта залишається незмінним.
-Виходить, що так. - Я взяла склянку в руку і зробила ковток.
-Де Малайя?
-Поїхав у місто.- Корній помішував десертною ложкою фруктовий чай у чашці.
-Навіщо?
-Не знаю. Він переді мною не звітує.
-А варто було б.-Зітхнула я.
-Ві, не починай.- Хлопець закотив очі.
Відтоді як Корі дізнався, що Малайя його споріднена душа, він усіляко намагається уникати Лікана.
-Ти поводишся нерозумно. -Перемістивши склянку знову на барну стійку, вимовила я і уткнулася носом у плече Корнея. Хлопець підняв руку й обійняв мене за плечі.
-А як мені поводитися? Запропонувати йому жити до себе перебратися? Чи почати контролювати кожен його крок? - Корі дістав ложку з чашки і поклав її на блюдце, що стояло поруч. -Чорт, а реально, де його вже три години носить? Ще й без Крістіана поїхав.
-Подзвони й запитай. - Посміхнулася я.
-Не буду я йому дзвонити. Що я зовсім дурний чи що? Я повідомлення напишу.- Хлопець узяв свій смартфон і почав набирати повідомлення. Я ткнула його ліктем у бік, рухом голови вказуючи на вхідні двері кав'ярні, до яких щойно увійшов Малайя.
- З'явився. - Корі відклав телефон і відвернувся. 
Ну так, не дай бог Малайя побачить, як він на нього дивиться. Корній ще й за чашку обома руками схопився, напевно для кращого маскування.
- Де ти був? Ми з твоїм хлопцем хвилювалися взагалі-то. - Піднявши брову, запитала я, щойно Малайя підійшов до столика, за яким ми сиділи. Корній, на мою думку, подавився своїм фруктовим чаєм. У будь-якому разі, він почав кашляти так, ніби зразу помре.
- Потрібно було зустрітися з де з ким... - Відповів Малайя без емоцій і сів на диван поруч з Корнієм.
- У 40 хвилинах їзди від Кемдена є резервація корінних американців, я їздив поговорити з їхнім шаманом. Його звуть Адехі, і він погодився допомогти нам розібратися з істинною природою твоїх сил.
- Нам потрібно поїхати в резервацію? - З захопленням запитала я.
Мене завжди цікавило життя і культура корінних американців.
- Так, але спочатку мені потрібно обговорити це з Матвієм. - Малайя піднявся з дивана.
- Це для тебе. - Поклав на стіл перед Корнієм невеликий чорний мішечок і пішов. Хлопець взяв подарунок у руки.
- Подивишся, що там? - Не в змозі більше спостерігати, як він намагається відкрити мішечок, але так і не наважується зробити це за кілька хвилин, посміхнулася я.
Хлопець розів'язав вузлики на мішечку і вийняв ланцюжок з кулоном у вигляді сузір'я з семи зірок.
- Це так красиво.
Корній зніяковіло сховав очі. Але я відчула приплив ніжності, що огорнув його тіло.