Глава 8

Вранці я отримала від Малайї переслане повідомлення від Корнія, в якому говорилося про те, що Крістіан прийшов до тями і адекватно реагує на те, що він тепер перевертень.
- Ти не вдома?
- Ні. Заїду за тобою через 20 хвилин.
- Ок.
Я подивилася на годинник. 7:36. У мене є 20 хвилин, щоб прийняти душ і одягнутися. У двері постукали.
- Так, дідусю, - присідаючи на ліжку, відповіла я.
Олександр увійшов до кімнати.
- Якщо ти не проти, я хотів би поїхати з вами до "Cherry Coffee".
- Тобі давно варто було побачити, де твоя онука проводить свій вільний час... - посміхнулася я, а серце билося так, ніби мало вискочити з грудей. Олександр лиш посміхнувся у відповідь, поцілував мене в щоку і вийшов з кімнати.
- Я зараз швиденько зберусь і спущусь... - намагаючись приховати тремтіння в голосі, крикнула діду вслід , беручи до рук свій телефон, що лежав на тумбочці біля ліжка.
- У нас проблема. Олександр їде з нами до "Cherry". - Швидко написала повідомлення і відправила Малайї.
Відповідь прийшла миттєво.
- Я все влаштую.

Ми увійшли до кав'ярні. В такий ранній час тут зазвичай було мало відвідувачів, кілька туристів могли зайти на чашку лате після ранкової пробіжки біля океану, але, мабуть, вищі сили були на нашому боці, бо сьогодні за столиками сиділо близько двадцяти людей. Олександр озирнувся навколо.
- Доброго ранку. - З-за барної стійки до нас вийшов Тейн і простягнув руку для привітання спочатку Малайї, потім дідусеві. - Ви не попереджували, що вас буде троє, тому акваланги ми підготували лише для двох, але, думаю, цю проблему можна буде вирішити.
- Не треба хвилюватися, я не збираюся занурюватися... - Уважно спостерігаючи за чоловіком, відповів дідусь.
-Дайвінг, серйозно? - Прошепотівши мені на вухо, Одександр підняв брови.
-Так, а вчора ми плавали до острова Маунт Дезерт на китів дивитися... - Малая запхав руки в кишені своїх штанів і позіхнув.
-Ви власник цього чудового закладу? - Дідусь ввічливо звернувся до Тейна.
-Кав'ярня нам із братом дісталася у спадок від двоюрідного дядька. - відповів, усміхнувшись чоловік.
-Позавчора були такі хвилі, відпад, ми класно покаталися. Якби була моя воля, я б перебрався жити до Кемдену... - Хлопець, який сидів ще з двома хлопцями і дівчиною за столиком на терасі, говорив так голосно, що ми всі одночасно повернулися на його голос.
-"Ні, зими тут холодні, а осінь тривала й дощова..." - протягнула дівчина тоненьким голосом.
-Ну добре, відпочивайте. - Олександр поцілував мене в лоб. - У мене є деякі справи в місті, побачимося ввечері.
Я дочекалася, поки дідусь вийде з приміщення, і тільки тоді змогла нормально дихати. Спостерігаючи за  автомобілем Олександра, що від'їжджає від "Cherry", я зрозуміла, як сильно болить у мене голова.
-Я посипав порошком полину і вербени територію навколо кав'ярні, щоб Олександр не міг відчути, що, окрім нього й тебе, тут перебувають ще й інші Ворони... - Матвій спускався сходами з тацею з порожніми тарілками в руках.
-Головний біль скоро пройде. Дитина поїла і, мушу зауважити, у неї чудовий апетит. - Матвій комічно підняв брову і подивився на Малайю. Хлопець примружив очі в жесті "дуже смішно, Матвію".
-Дякую за допомогу, Тейн. - Матвій передав тацю чоловікові, що стояв поруч. Той кивнув у відповідь і пішов у бік кімнати для персоналу.
-Він один з небагатьох людей, які знають про наше існування і все, що пов'язано з "брамою"... - Пояснював Матвій, помітивши мій здивований погляд.
-Я думав, що Наближених не залишилося. - Малайя провів поглядом Тейна, що відходив.
-Вони воліють триматися в тіні. - Матвій почав підніматися на другий поверх. Я пішла за ним.
-Тепер я так само, як Малайя, буду обертатися на вовка? - до мене долинув голос Крістіана. Серце збилося з ритму. Ще трошки і від таких емоційних перенавантажень моя психіка остаточно зруйнується.
Матвій став біля дверей, пропускаючи нас з Малайєю в кімнату.
-Привіт.
Майкс сидів у ліжку, обкладений подушками. Я підійшла й обійняла його, Крістіан обійняв мене у відповідь.
-Ой, може тобі вже час навчитися контролювати свою силу? - Поплескала я його по спині.
-Вибач. Вибач, Ві, я не хотів тобі завдати болю. - Кріс різко розтиснув обійми. Зараз він виглядав збентеженим.
-Все гаразд, заспокойся.
-А можна мені вже встати з ліжка, а то маю відчуття, ніби я не Перевертнем став, а раком захворів? - Майкс благальним поглядом подивився на Матвія.
-Тепер можна. - Чоловік спідлоба поглянув у бік, де стояв Малайя.
Крістіан піднявся на ноги, підійшов до хлопця й обійняв його.
-Дякую, що врятував мені життя.
Малайя замер нерухомо. Корній, який сидів на ліжку, голосно видихнув і закотив очі.
-У тебе хоч якийсь набір емоцій генетикою був закладений при народженні?
Після слів Корі, Малайя спробував обійняти Майкса у відповідь. Вийшло досить незграбно, але й це вже було непогано, враховуючи, що хлопець не тактильний і зовсім не вміє виявляти почуття.
-"Тепер я точно не буду для вас тягарем..." - Крістіан відсторонився від Малайї і посміхнувся.
-"Тягарем ні, проблемою так. - Хлопець поправив свою куртку...- І не роби так більше.
-Добре, ніяких обіймів. - Майкс підняв руки в жесті "обіцяю".
-Можна мені його вдарити? - Корній запитав абсолютно серйозним тоном у Матвія, поглядом вказуючи на Малайю.
Ми з Матвієм розсміялися.
-Ти сказавши "вдарю", а в мене ось тут ось, - Крістіан поклав руку собі на груди й розгублено подивився спершу на Корі, потім на мене, -Щось занило.
-Так проявляється інстинкт захисту Вожака... - Матвій розповів руками.
-І в цьому ніхто крім мене не бачить проблеми, так? - Малайя озирнувся, шукаючи підтримки хоч у когось із присутніх.
-Я ж якось із цим живу, от і ти звикай.
Корній натякав на те, що хлопець завжди на підсвідомому рівні намагається його захистити, при цьому абсолютно не зважаючи на його думку з цього приводу.