Глава 7

Останні три тижні пройшли досить спокійно. Александер став більше часу проводити в Землях, ніж зазвичай, тому ми з Малайєю майже весь вільне час проводили в "cherry coffee". Після розмови з батьками, Крістіан отримав згоду на роботу в кав'ярні і взяв на себе більше обов'язків Матвія, що дало чоловікові більше часу для вистеження перевертнів Тіберія. Він діяв дуже обережно, щоб не привернути увагу поліції та Лікана - одиночки, тому збирав інформацію у вигляді птаха. Це ускладнювало завдання, але допомагало залишатися непоміченим. Поліція почала патрулювати трасу, шукаючи вовка, що хворіє на сказ, після кількох нападів на автомобілі місцевих жителів вночі. Поки що обходилося без жертв, але Матвій був впевнений, що вони будуть, якщо не вжити запобіжних заходів.
-Можливо, варто поговорити з Олександром? - запитала я, витираючи поверхню барної стійки вологою серветкою від залишків молочного коктейлю, склянку з котрим, незрозуміло яким чином, перекинула на стільницю за кілька хвилин до цього.
-Який сенс? - Малайя відсунув ноутбук вбік і подивився на мене почервонілими очима. Хлопець перевіряв, чи немає якоїсь інформації про нові напади "скаженого вовка".
-У них з твоїм дідом є план, нам потрібно знати про нього хоч щось, щоб розуміти, на скільки наше втручання буде доцільним.
Останні декілька днів Матвій все частіше говорив про те, що він більше не може лишатися осторонь і просто спостерігати, бо вовкулаків ніхто не контролює, вони потрапляють на очі людям, тим самим ставлячи під загрозу таємницю існування надприродних істот. Крім того, за його словами, кількість перевертнів досягла 12 особин і це є реальною проблемою.
-Не впевнений, що в них є якийсь план. Олександр із Таурусом часто діють без будь-якого плану. - Малайя закинув руки за спину і почав розминати затерплі м'язи шиї.
-Якщо ти про "війну з берсерками", то давай не будемо про це. - Слова Матвія звучали як попередження. Він сидів на дивані, закинувши ногу на ногу, і дивився на хлопця напів заплющеними очима.
-Можливо, у діда не було вибору, якщо він так вчинив тоді... - Обпершись на барну стійку і подивившись на екран ноутбука, котрий Малайя повернув до мене, вимовила я.
-А варіант не втручатися ми вже не розглядаємо? - З цілковитою байдужістю в голосі промовив Малайя, пальцем вказуючи на знімок чорного перевертня, зроблений кимось із постраждалих. Якість фото була жахливою, але розмиту фігуру величезного вовка можна було чітко розгледіти на тлі нічного лісу.
-Ти ж розумієш, що якби Ворони не брали участь у "війні з берсерками", то найімовірніше за все, всі Лікана твого клану загинули б тієї ночі? - Корній відійшов від апарату для приготування коктейлів і подивився на Малайю. Він був розлючений.
Я знала на скільки болюча ця тема для хлопця, котрий втратив і батька, і діда тієї ночі, тому почала хвилюватися аби Малайя не втнув дурниці, сказавши щось, здатне спровокувати Корі. Не даремно хвилювалася.
- І щоб цього не сталося, Олександр відправив на війну Воронів вашого клану, щоб загинули ще й вони. - Малайя говорив спокійно, чітко вимовляючи кожне слово, абсолютно не шкодуючи почуттів хлопця.
- Це жорстоко, Малайя. - Матвій розплющив очі і втомленим поглядом подивився на Лікана.
- Серйозно? А виховувати дітей, на підсвідомому рівні програмуючи їх, що самопожертва і самознищення - це норма, не жорстоко? Вам настільки байдуже ваше існування, що ви готові дозволити йому померти заради благої мети? - Лікан уважно дивився на чоловіка.
- Малайя, не треба. - Я спостерігала за Корнієм, він був на межі зриву.
На руках хлопця почали з'являтися воронячі кігті, він стиснув їх у кулаки, кігті впивалися в його долоні, ранячи руки до крові. Я підбігла до Корі і, ставши між ним і Малайєю, обхопила обличчя хлопця долонями, змусивши тим самим дивитися на мене.
- Корі, заспокойся, будь ласка. - Спокійно вимовив Малайя, дивлячись на закривавлені руки Корнія.
Хлопець глибоко дихав, було видно, що він щосили намагається заспокоїтися.
- Ти б пожертвував собою заради Тауруса? - Запитав Матвій Малайю, також уважно спостерігаючи за онуком. 
- Розмова не про самопожертву, а про те, що неправильно прийняте рішення одного може призвести до загибелі сотні.
- Ти можеш відповісти на моє запитання? - Наполегливо повторив чоловік.
Хлопець деякий час мовчав, але потім все ж таки відповів.
- Дід не дозволив би мені зробити це. Клан не повинен залишитися без Вожака.
- А шрами на твоєму тілі говорять зовсім про інше. - Матвій поглядом вказав на місце на тілі хлопця, понівечене слідами кігтів.
- Тиберію тоді вдалося поранити мене, але він би не зумів мене вбити, тож, фактично, я життям не ризикував.
- А якби все ж таки довелося? - Матвій не з тих, хто легко здається. Він відверто провокував Лікана, намагаючись викликати у нього хоча б якісь емоціі. Інколи здавалося, що у нього їх зовсім немає , так добре хлопець міг себе контролювати. 
Малайя відвів погляд убік.
- Я не знаю відповіді на твоє запитання, Матвію.
- Тиберій був загрозою для жителів усіх Земель, - Корній схоже трохи отямився, - Якби він убив Тауруса і став Головою клану, наступна війна могла бути з Воронами або Дракхалами. Адже ніхто не знав, що він планував робити далі.
- Саме так, Корі, ніхто не знав. Можливо, він і зовсім не наважився б почати війну з Таурусом.
Ми з Корнієм переглянулися. Спостерігаючи за нашою реакцією, Малайя видав нервовий смішок і похитав головою.
- Я так розумію, що вони не в курсі, хто почав війну, так Матвій?
Матвій шумно видихнув, але не вимовив ні слова. Та й зайвим це було, адже ми не ідіоти з Корнієм і зрозуміли, на що саме натякав хлопець.
-Олександр і Таурус знали, що Тиберій перетворює мешканців Землі на перевертнів і що за допомогою Кабулла він створив Берсерків, точна кількість яких їм була невідома. Була рада, на якій ухвалили рішення не чекати атаки Тіберія, напасти першими й усунути загрозу. Але, як виявилося, план був недостатньо добре продуманий, оскільки берсерків виявилося 11, це практично непереможні істоти, яких дуже важко вбити, плюс перевертні, їх було понад 40 особин, звісно вони не були головною руйнівною силою у війні, але ефект несподіванки зробив свою справу. У підсумку ми, хоч і виграли війну, але зазнали втрат як Воронів, так і Ліканів. - Матвій говорив тихо, з таким виразом обличчя, ніби кожне, вимовлене ним слово, завдає йому фізичного болю.
Потім ми всі деякий час мовчали. Кожен думав про своє.