Наскрізний місяць

Наскрізний місяць

Хрускіт гілки під необережним кроком Колтера Гріна повідомив усіх навколо про його присутність. Він повільно блукав тернистим лісом Луїзіанських боліт. Місяць світив яскраво, висів на небосхилі як друге сонце, але Колтер однаково не міг нічого розгледіти навколо себе. Йому здавалось, що напівзасохлі дерева, які нависали над ним, шелестіли між собою та шепотіли його ім’я. Руки сильно стискали стару рушницю. Ледь помітна тінь промайнула між дерев. Колтер обертав голову на всі боки, але тінь завжди була в сліпій зоні. Потрібно було якнайшвидше рухатися далі.

Кожен крок давався щораз важче. Пронизлива до кісток болотиста земля не відпускала, затримувала його, неначе попереджаючи. Але він не міг дозволити собі повернутися, тож опирався і йшов далі, прямуючи до острівця сухої землі. Основою для цього суходолу було широке дерево, що пустило навколо своє коріння. Воно хвилями заглиблювалось і виринало з-під землі. Колтер сперся на рушницю та, нарешті, спромігся зіп’ятися на твердий клаптик ґрунту.

Навколо панувала абсолютна тиша. Варто було лише зупинитись – на його спітнілу шкіру почали всідатись жадібні до крові москіти. Відчуття промоклого взуття не давало спокою, неначе його вхопила й не відпускала холодна рука мерця. Він поклав біля себе зброю та спробував заспокоїти серце, що шалено гупало в грудях. Зробив глибокий вдих й одразу відчув запах затхлого повітря та гною, по горлу підступала огидна нудота. Але він втримав вміст шлунка всередині.

Спалах сірника і світло з масляного ліхтаря поволі почало розпливатись навколо. Він скинув на землю невеличку шкіряну сумку та дістав звідти складений у декілька разів лист паперу. Через декілька моментів імпровізований стіл картографа був готовий. Він водив пальцем по мапі та звірявся із місцевістю у спробах зорієнтуватися.

З лісу почувся плескіт води. Кільця на неспокійній воді швидко підступали до острівця. Колтер вхопив ліхтар і направив перед собою. З темряви на нього дивились пара яскраво-жовтих очей, що відблискували. Поруч з’явились ще пара очей, потім ще одна, і ще. Зрештою він розумів – його оточили. У паніці він позадкував та вдарився спиною об дерево, слідом схопив зброю та направив її перед собою. Хижаки поволі наближались усе ближче. З темряви поширювалось гарчання. Він смикнув за спусковий гачок, але у відповідь гвинтівка видала лише пусте: “клац”.

***

На вулицях міста серед ночі почали запалюватися газові ліхтарі, освітлюючи придорожні будинки. Слідом посвітлішало і в залі салуну, де за покерним столом зібрались сміливці долі та спокусники вдачі. Дилер сидів навпроти трьох гравців: чоловіка похилого віку, заможного пана, який не звертав увагу на гру та Колтера. По ігровому столу із шурхотом ковзали гральні карти, залітаючи до рук власників, по дві на гравця. Роздавав їх високий чоловік в елегантному червоному піджаку із чорною підкладкою та закоченими до ліктів рукавами. Цей процес викликав у нього неабияку радість, про що свідчила посмішка, що тягнулась від вуха до вуха. Коли було покінчено з роздачею карт гравцям та собі, він відклав колоду в сторону і замилився, постукуючи по ній пальцем. Посмішка злізла з його обличчя, залишивши по собі лиш нервові посмикування в кутику рота.

– Ми граємо, чи як? – спитав старий чоловік в англійському капелюсі. – В мене ще справи є.

– Ще встигнеш програти, старигане, – моторошно прогарчав дилер дивлячись на стіл. 

Старий лише фиркнув у відповідь і почав з близької відстані роздивлятись карти в руках. 

Глибокий вдих, і Колтер відкрив свою першу карту – Бубновий Валет, а за ним Чирвовий Король. Нарешті було щось гідне гри. Збадьорившись, він із легкістю видохнув. 

На центр столу полетіли фішки. Дід від нервів покусував нижню губу, притискаючи карти ближче до серця. Між старим і Колтером сидів молодик, який щось видряпував олівцем по малому шматку паперу. Здавалось, що лише Колтера за столом це дратувало. Ніхто не звертав уваги на митця.

Дилер спритно розклав по столу перші карти, очам гравців відкрились: Трефова Десятка, Трефовий Король та Пікова Дама. На секунду очі Колтера розширились – це був саме той момент, якого він шукав. Дилер одразу подивився на нього, від чого Колтер зробив більш серйозне обличчя. Але надія поселилася в його голові, як мінімум, у нього на руках була пара Королів – сильна комбінація. Але десь у нетрях свідомості шепотів голос: “З Валетом на руках це може бути потенційний стріт! Тоді буде набагато менше шансів програти”.

Фішки продовжували летіти до центру столу. Колтеру довелось викинути на стіл більшу частину фішок, щоб залишитися в грі.

Показалась наступна карта: Трефова Дев’ятка. Колтер намагався дихати рівно, він ще раз перевірив власні карти, щоб впевнитись, що йому не здалося. В нього на руках був Стріт. Він підвів очі та побачив, як дилер роздивлявся його замурзану білу сорочку, поверх якої був одягнутий коричневий жилет із жовтим діагональним штрихуванням.

– Якісь проблеми? – нейтрально перепитав Колтер, намагаючись не проявляти жодних емоцій в голосі.

– Цікаво просто – як такий помийний щур потрапив за наш стіл?

– За грою краще слідкуй, – процідив Колтер крізь зуби з дрібкою люті. Він розумів, що це  була очевидна провокація на емоції та бажання вибити його з гри.

– Я слідкую, не переймайся. Я все бачу, – повільно та з насолодою промовляв дилер. – Навіть те, що в тебе закінчуються фішки. Тільки чи вистачить їх на подальшу гру?