Наскрізний місяць

Хрускіт гілки під необережним кроком Колтера Гріна гучно сповістив про його присутність. Він повільно блукав тернистим лісом Луїзіанських боліт, заходячи все глибше у трясовину. Місяць світив яскраво, висів на небосхилі мов друге сонце, але Колтер однаково не міг нічого розгледіти навколо себе. Йому здавалося, що напівзасохлі дерева нависали над ним та шепотіли його ім’я. Руки сильно стискали стару рушницю. Аж тут ледь помітна тінь промайнула між деревами. Колтер озирався на всі боки, але тінь завжди була в нього за спиною.

Кожен крок щораз давався важче. Пронизлива до кісток болотиста земля не відпускала, затримувала його, неначе попереджаючи. Але він не міг дозволити собі повернутися, тож опирався і йшов далі, прямуючи до поодинокого острівця сухої землі. Основою суходолу було широке дерево, яке пустило навколо своє коріння. Воно хвилями заглиблювалося і виринало з-під землі. Колтер сперся на рушницю та спромігся зіп’ятися на твердий клаптик ґрунту.

Навколо панувала абсолютна тиша. На його спітнілу шкіру почали всідатись жадібні до крові москіти. Відчуття промоклого взуття не давало спокою, подібне до холодної руки мерця. Він поклав додолу зброю та спробував заспокоїти серце, що шалено гупало в грудях. Зробив глибокий вдих і одразу відчув запах затхлого повітря та гною. По горлу підступала огидна нудота. Але він не дав їй взяти гору.

Спалах сірника і світло з масляного ліхтаря поволі почало розпливатись навколо. Він скинув на землю невеличку шкіряну сумку та дістав звідти складений у декілька разів аркуш паперу. За кілька миттєвостей імпровізований стіл картографа був готовий. Він водив пальцем по мапі та звірявся із місцевістю у спробах зорієнтуватися.

З лісу почувся плескіт води. Кільця на неспокійному водоймищі швидко підступали з усіх боків до острівця. Колтер вхопив ліхтар та освітив місцевість перед собою. З темряви на нього дивилися яскраво-жовті очі, що відблискували. Поруч з’явилися ще двійко очей, потім ще одна, і ще. Зрештою, він розумів – його оточили. У паніці він позадкував та вдарився спиною об дерево, схопив зброю та спрямував її перед собою. Хижаки поволі наближалися усе ближче. З темряви поширювалося гарчання. Він смикнув за спусковий гачок, але у відповідь рушниця видала лише пусте: “клац”.

***

На вулицях міста серед ночі почали запалюватися газові ліхтарі, освітлюючи придорожні будинки. Слідом посвітлішало і в залі салуну, де за покерним столом зібрались обранці долі та шукачі фортуни. Дилер сидів навпроти трьох гравців: чоловіка похилого віку, Колтера та заможного пана, чий погляд блукав поза ігровим столом. Гральні карти залітали до рук власників, по дві на гравця. Роздавав їх високий чоловік в елегантному червоному піджаку із чорною підкладкою та загорнутими до ліктів рукавами. Цей процес викликав у нього неабияку радість, про що свідчила широка посмішка. Закінчивши роздачу, він відклав колоду в сторону і замислився, постукуючи по ній пальцем. Його посмішка згасла, залишивши по собі лиш нервові посмикування в кутику рота.

– Ми граємо, чи як? – спитав старий чоловік в англійському капелюсі. – В мене ще справи є.

– Ще встигнеш програти, старигане, – моторошно прогарчав дилер. 

Старий лише фиркнув у відповідь і почав зблизька оглядати карти в руках. 

Глибокий вдих, і Колтер відкрив свою першу карту – Бубновий Валет, а за ним Чирвовий Король. Нарешті було щось гідне гри. Збадьорившись, він із легкістю видихнув. 

На центр столу полетіли фішки. Дід від нервів покусував нижню губу, притискаючи карти ближче до серця. Між старим і Колтером сидів молодик, який щось видряпував олівцем на малому клаптику паперу. Здавалося, що лише Колтера за столом це дратувало, бо ніхто більше не звертав уваги на митця.

Дилер спритно розклав по столу перші карти, очам гравців відкрилися: Трефова Десятка, Трефовий Король та Пікова Дама. На секунду очі Колтера розширилися – це був саме той момент, якого він шукав. Дилер одразу кинув насторожений погляд на нього, від чого Колтеру довелося зробити більш серйозне обличчя. Але була надія, як мінімум, у нього на руках була пара Королів – сильна комбінація. Але десь у нетрях свідомості шепотів голос: “З Валетом на руках це може бути потенційний стріт! Тоді буде набагато менше шансів програти”.

Фішки продовжували летіти до центру столу. Колтеру довелося поставити на стіл більшу частину, щоб залишитися в грі.

Відкрилася наступна карта: Трефова Дев’ятка. Колтер намагався дихати рівно, він ще раз перевірив власні карти, щоб впевнитись, що йому не здалося. В нього на руках був Стріт! Дилер роздивлявся його замурзану білу сорочку, поверх якої він мав коричневий жилет.

– Якісь проблеми? – нейтрально перепитав Колтер, намагаючись не проявляти жодних емоцій в голосі.

– Цікаво просто – як такий помийний щур потрапив за наш стіл?

– За грою краще слідкуй, – процідив Колтер крізь зуби з дрібкою люті. Він розумів, що це була очевидна провокація на емоції та бажання вибити його з гри.

– Я слідкую, не переймайся. Я все бачу, – повільно та з насолодою промовляв дилер. – Навіть те, що в тебе закінчуються фішки. Чи вистачить їх на подальшу гру?

Колтер був готовий послати покидька під три чорти – кожне слово було отрутою для його вух. Ще й безперервний скрегіт олівця по праву руку продовжував зводити з розуму. Він стиснув кулак та увібрав повітря в легені, як тут дід вліз поперед батька в пекло й, аж підстрибуючи, видав: