Розділ 7. "Початок"

Ілай.

   Мен.

    ЦЕ НЕ СОН. Це не похмілля. Хоча похмілля також, але - ми з Саммер дійсно уклали парі. Реально? Бляха-муха - так! Це реально! Що я собі думав, коли таке запропонував? Згадав. Я думав лише про те, щоб довести їй, що я не ідіот, який вміє лише відриватись. Так - я від цього кайфую, але я зможу протриматись якихось два місяці. Подумаєш… не влаштовувати вечірки. Трясця! І як я це зроблю? Як я осилю це все? Я точно програю парі, яке сам і запропонував. Ідіот! Рік без вечірок - це ж просто дахознос! 

   Встаю повільно з ліжка. Добре, що я вчора не так багато випив, щоб не згадати все те, що я наробив. Парі. От лажа! Але з цим розберусь трохи пізніше. Спочатку душ, кава… багато кави і потім… 

   — Сусіде! 

   Або у мене галюцинації, або я чую голос Саммер, яка розпочинає парі. В мені закралось дивне відчуття, що вона буде користуватись своїми теперішніми привілеями на повну. Я сам дав їй таке право - тепер буду пожинати плоди. 

   — Ілаю! 

   Трясця! Не галюцинації. А була все-таки надія, що у мене дах їде. 

  Виходжу у прозорі двері в одних боксерах на веранду, і намагаюсь зосередити погляд на бадьорій дівчині навпроти мене. Ранкове сонце вдарило мені в очі, і я механічно притискаю до лоба долоню, щоб краще розгледіти Саммер. О… хоч щось приємне… вона червоніє, побачивши мене в одних трусах. Звикай Золотко. Гра почалась.

   — Доброго ранку, Саммер. — Підходжу до перил і цим самим роблю її щічки ще більш червоними. Усміхаюсь і підморгую їй. 

   — Доброго ранку, Ілай. — Вона кусає повну губу, а потім нерішуче запитує. — У мене запитання… — Голосніше говорить вона і поправляє назад копну шовкового волосся. — Хотіла поцікавитись… Вчора… Це сон, чи ми справді?..

   Я сміюсь з її репліки, і хитаючи головою, відповідаю.

   — Правда. Я теж думав що галюцинація, але - ні. 

   — Тож опера відпадає. — Усміхається… дражнить мене. 

   — Вочевидь так, якщо ти не маєш бажання програти звісно. Немає? 

   — Немає. Перемога за мною. 

   — Не будь такою самовпевненою Золотко. — Кажу я і запитую. — Які плани?

   — В мене?

   — В нас. — Ці слова зависають в повітрі на кілька дуже довгих секунд. "НАС". 

   Саммер теж в ступорі. Мовчить. Але врешті-решт, за кілька секунд відповідає.

   — Ранкова прогулянка?.. — Її голос зовсім нерішучий. Це не ствердження, а скоріше запитання. 

   — На пробіжках буваєш? Чи це не твоє? — Запитую я, ігноруючи її запитання.

   — Ні. Це не моє. 

   — Добре, тоді за десять хвилин біля тої доріжки, яка веде до узбережжя. 

   — Що? Ти знущаєшся?! Ми ж не все маємо разом робити… правильно?

   — Хтось хоче програти? — Мої губи розпливлись в усмішці. 

   — Зуськи! Через десять хвилин біля доріжки. — Саммер розвернулась і пішла до свого будинку.

   Засміявшись, я поспішив увійти в будинок, щоб переодягнутись для пробіжки. Звичайно, можна було йти і так, але Саммер може втратити від цього свідомість. 

   ЧЕРЕЗ десять хвилин я спустився зі сходинок, які вели з веранди до доріжки і побачив Саммер. Вона була неймовірна в своїх коротких шортиках та топі. У неї бездоганне тіло. Все в міру. Апетитно-жіноча (без пресу, від чого я в захваті) і з легким відтінком засмаги. Золоте волосся зібране в пучечок, а на носі милі веснянки. Вона підставляє обличчя до теплих променів сонця, яке пробивається крізь гілля дерев. Очі заплющені і вона ще не побачила мене, тож я спокійно міг трохи поспостерігати за тим, як вона насолоджується тихим ранком. 

   Я і так постійно згадував її оголену в душі, що безперечно впливало на те, щоб кров йшла від мозку до іншої частини тіла. Але я також знав, що ця дівчина не для мене, а я не для неї. Ми з різних світів. Те, що ми влаштували парі, нічого не змінить. Я не збираюсь з нею заводити ніяких відносин, лише парі і лише виграш. Мені просто потрібно проводити гарно час, доти, доки я не влаштовую вечірки. Тож… ось ця пробіжка і все інше, що на нас чекає - буде лише літньою розвагою, а потім… коли Саммер програє, я і надалі буду влаштовувати вечірки. 

   Саммер кусала губи і продовжувала приймати сонячні ванни під лагідним сонцем, яке лише нещодавно саме пркинулось. Вії тремтіли, на щічках переливалось сонце та грало з її веснянками. Гарно. 

   Зловивши себе на думці, що я занадто довго розглядаю Саммер, я прокашлявся, і вона розплющивши очі, подивилась у мій бік. 

   — Привіт. — Кажу і рушаю до неї.

   — Привіт, садюго. 

   Я засміявся і вона почервоніла. 

   — Я вже зрозумів, що пробіжка це не твоє, але на нас чекає ще віджимання, потім трохи можна позайматись з залізом…

   Саммер шоковано дивиться на мене, а потім голосно ковтає.

   — Ти хочеш мене вбити?

   — Заспокойся. Я жартую. — Сміючись, штовхаю її плечем об плече і ловлю теплий аромат її тіла. — Бачила б ти своє перелякане обличчя. 

   Саммер закочує очі.

   — Ти нестерпний! — Штовхає рукою мене у груди і одразу забирає її. Ми дивимося одне одному в очі, і я широко усміхаюсь. — На мене це не діє. 

   — Що саме?

   — Твоя чарівна усмішка.

   — Знову комплімент. — Я поправляю назад волосся і додаю. — Вчора я був сексі, сьогодні у мене чарівна усмішка… Здається ми домовились без натяків на секс. — Дражнячи її, я отримую персональний кайф та заряд гарного настрою. 

   — Бери свою чарівну усмішку і гайда на довбану пробіжку! 

   Саммер розвернулась, забираючи свої блакитні, як безхмарне небо очі від мене і поспішила до узбережжя. Я розсміявся їй у слід і поспішив за її апетитною попкою. 

   — Готова? — Запитав я, коли ми порівнялись з нею, стоячи під відкритим небом. Жодної хмаринки - лише чисте бескрайнє небо, яке обіймається з поверхнею води.