Наше спекотне літо

Парі 6. "Парі"

Саммер.

   Мен.

    ЩЕ ОДИН тиждень божевілля. Ілай влаштовував вечірки, а я йому вдень влаштовувала похід до опери. Ми знущались одне над одним. Ми обоє не спали. Але ніхто із нас не збирався поступатись. Я точно не збираюсь. А чого б це? З якого дива - я маю щось припиняти?! Я не починала цього всього. Ілай розпочав це, - йому і закопувати сокиру розбрату - тобто вечірки. От як тільки він їх припинить влаштовувати, я не буду вмикати вдень оперу. 

   Видно він вирішив і надалі продовжувати цю безглузду гру, бо до його будинку вже почали приходити такі ж дурнуваті друзі, як він сам. 

   Я знала, що сьогодні мені знову треба готуватися до безсонної ночі. Тож, спершу я вирішила прийняти душ, зробити собі бутерброд з сиром та яловичиною, а потім одягнути щось зручне, і як зазвичай - піти гуляти нічним берегом. За ці тижні я навчилась непомітно вислизати з будинку і так само непомітно в нього потрапляти. 

   Коли я все переробила за своїм планом - вечірка була в самому розпалі. Сьогодні я реально хотіла викликати копів, але побачила, що один із міських поліцейських сам відривається на ній. В мене був шок! Тож… я пішла до води,… до зірок та світлячків.

   Невже це ніколи не закінчиться? Перша ночі. Мій мозок вибухає під звуки гучних басів навіть біля берега. Я відчуваю себе загнаною ланю у власному домі та пляжі. Це просто капець якийсь!

   Мені пощастило, що ніч світла. На вулиці повня. Не можу сказати, що я рада ходити вночі вздовж берега, але спати я не можу… тож краще так, ніж божеволіти під ритми скаженої музики, сміху дівчат та дивитись на те, як хтось когось засмоктує на веранді. Можливо, це і сам господар будинку, я б не здивувалась. 

   Я дуже втомилася. Це все мене виснажує. Та й його напевно теж?! Він же ж теж не спить. От ідіот! Сам робить гірше і собі, і мені. 

   Ідучи в своїх роздумах, я спочатку не побачила, що берегом хтось ходить, а тепер коли я стою недалеко від постаті - в мені все перевернулось. Мені стало страшно і я хотіла лише одного - опинитись вдома за зачиненими дверима і під ковдрою. 

   Я тихенько рушила у бік скелі, щоб під нею, так само, непомітно пройти до сходів, а там і до будинку рукою подати, але… якесь гілля зрадницьки захрустіло під ногами. Той хто стояв до мене спиною, тепер розвернутий і дивиться на мене. Я важко ковтаю. Серце гучно б'є у грудях і починаю тремтіти. Це не Ілай, і в цей самий момент я жалкую, що це не він. Я жалкую, що так необачно вчинила. Я дурна. Ось вердикт, який не рятує мене, а навпаки породжує в мені ще більше страху. Я стою на пляжі одна, а навпроти мене хлопець, який навряд чи тверезий, якщо логічно подумати. В його руках пляшка пива. А в моїх руках - страх. 

   Я задкую. Він йде на мене. Я задкую. Вдаряюсь спиною. Зойкаю. Він зупиняється.

   — Пробач, я не хотів тебе налякати. — Каже він і додає. — Я Едвард, друг Ілая. 

   — Я… я Саммер - сусідка Ілая. — Мій голос тремтів, як і все тіло, але я намагалась ігнорувати це. Піддаватись емоціям не на часі, треба мати тверезий, холодний розум, щоб мати змогу тікати щосили, якщо цей хтось на ім'я Едвард захоче перейти межі дозволеного. 

   — Я не знав, що тут хтось є. — Мовив він, обережно ідучи у мій бік. Хлопець вийшов з під навісу скелі, і це дозволило світлу повні, яка зависла у зірковому небі, продемонструвати його зовнішність. Перше, що потрапило в об'єктив мого поля зору - це його приємна усмішка. Блондин, високий і з татуюваннями, які виднілись з під сорочки з короткими рукавами. — Ти не проти?

   Я не зрозуміла про що він. 

   — Що ти маєш на увазі?

   — Можна я підійду ближче? 

   Ого! В Ілая є такий контингент друзів? Спантеличена! Приємно здивована, але не настільки, щоб недовіра розлетілась, як хвилі об скелі. Проте - я хитнула головою.

   — Так. 

   — Дякую. — Хлопець зробив кілька кроків і ось тепер він біля мене. Його волосся переливається золотавим у світлі місяця, а очі з цікавістю роздивляються мене. Моєю шкірою пробігла прохолодна хвиля, і я закуталась у свій плед ще щільніше. — Ти напевно втекла від галасу? 

   Дивлячись на те, як він підносить до губ пляшку з пивом, я на мить заклякла, але потім відповіла.

   — Так. Навіть для Ілая - сьогодні це занадто. 

   Хлопець засміявся і промовив.

   — Це точно. Сьогодні там відрив по-дорослому. — Він побачив, що я дивлюсь на те, що в його руках, і піднявши пляшку, сказав. — Безалкогольне. Я за кермом. 

   — Це не моя справа. — Знизавши плечима, я піддала губи. — Мені час. Рада була познайомитись. 

   — Не тікай, прошу. — Хлопець зробив кілька кроків до мене, як тільки я рушила. Перегородивши мені шлях, він подивився мені в очі. — Мені просто набридла компанія нетверезих та гучна музика. — Пояснив хлопець.

   — Розумію, але… мені час. 

   — Шкода. — Він гучно видихнув і пройшовся рукою по волоссю, яке було наче золото. — Може все-таки подаруєш мені кілька хвилин?

   — Ні, не подарує. 

   Я та Едвард повернули голову у бік знайомого голосу. 

   — Здається, це тебе не стосується. — Обурено насупившись, я дивилася прямісінько у вічі Ілая, хоча це було важко. Якщо врахувати те, що на ньому не було сорочки, то я ще могла собою пишатись. Мій фокус міг розвіятись, але я зосередила свій погляд у глиб очей Ілая. Чорне, як ніч волосся розкошлатене, в очах неприховане невдоволення, а на шиї грає м'яз. Чого він закипів? Що з ним коїться? 

   — Слухай… Ілаю… Ми просто… 

   — Едвард, йди до будинку. — Ілай перевів свій погляд з мене на Едварда. 

   — Друже…

   — Едварде. — Твердо мовивши, Ілай чекав на те, що його друг розвернеться і піде. І я була шокована тим, що так воно і відбувалось. 

   — Радий був знайомству. Сподіваюсь Саммер - ми ще побачимось. — З цими словами Едвард пройшов біля Ілая у бік будинку, звідки гучно грала музика. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше