Розділ 5. "Вечірка, вечірка і ще раз вечірка"

Саммер.

   Мен.

    МИНУЛО ДВА ТИЖНІ і за цей час було - п'ять вечіркок. П'ять безсонних ночей. Я не сплю нормально з тих самих пір, як цей недоумок приїхав сюди. 

   Перші дві вечірки я намагалась ігнорувати. Я гуляла берегом, намагалась спати після прогулянки, а на ранок я мала готувати кекси та яблучні пироги. Я почувалася, як вичавлений лимон, як селера, яку пропустили через м'ясорубку або отбивна під молотком. До такого не звикнеш, тому третю вечірку я хотіла зіпсувати. Вдень доки не було Ілая, я дещо зробила з колонкою на його веранді. Розмова з Ілаєм на слідуючий день була дужеее продуктивною. Тобто - ніякою. Ми одне одного не зрозуміли. Як завжди. Він сказав, що я взагалі попала, а я йому погрожувала поліцією. 

   Четверта та п'ята вечірки були ще більш складеними ніж зазвичай. Ілай, як завжди виконує обіцяне. Я намагалася ігнорувати його присутність вдень, але важко не звертати уваги на його оголений торс, який мусолить мені очі біля кухонного вікна. Він знущався і тут. Сказати, як знущалась я? Я вмикала останні два дні після його довбаних вечірок оперу і давала йому змоги проспатись після, як він гульбанив. 

   — Ти скажена! — Крикнув він через вікно. Його волосся було скуйовджене після незавершеного сну, він був в одних боксерах і він був дужеее злим через те, що вдень неможливо виспатись. 

  Звикай дурбецело.

   — Що? Я тебе погано чую! — Крикнула я, вказуючи на своє вухо, знущаючись над бідосьою на ім'я Ілай. Всередині мене був тріумф маленьких метеликів, які раділи кислій та невиспаній фізіономії сусіда. — Кажеш голосніше?

   — Зроби тихіше! — Кричав він, доки я робила ще голосніше. 

   Колонку я поставила на кухні прямісінько біля вікна, тож… мій сусід міг насолоджуватися класичною музикою наповну. 

   Ілай схопився за волосся, провів долонями по обличчю, та відкинувши голову назад, закричав. 

   — Ааа! 

   — Скажений. — Засміялась я і поспішила піти до ванної, прийняти швидкий душ. Що до опери - нехай Ілай насолоджується та вбирає в себе щось велике та епічне. 

   Увійшовши до ванної, я звільнилась від одягу і переступила бортик душової. Увімкнула воду, намила тіло та волосся, і усміхаючись, почала змивати піну. Крізь шум води та звуки опери, я почула ще щось і застигла. Музика в одну мить припинила доходити до моїх вух, і я зрозуміла, що в моєму будинку є ще хтось окрім мене. В моїх жилах застигла кров. Я швидко вимкнула воду і так само швидко відчинила дверцята. Тягнучись рукою до рушника, я чула власне серце, яке калатало у скронях. Діставши невеличкий рушник, я змогла загорнутись в нього трохи нижче стегон. Під моєю шкірою бігав страх. Я розуміла, що це Ілай, але я не знала, що у нього в голові. Гадаю, що от-от і дізнаюсь. Чую кроки і мені стає зовсім зле. Серце зараз вискочить з грудей, а шлунок виверне навиворіт. Мною трясе так, що я чую скрегіт власних зубів. Я завмираю. Прислухаюсь. Двері до ванної відчиняються і я починаю волати. Волаю я із заплющеними очима в такт своїм крикам, я б'ю в повітрі руками. Боюсь відкрити очі, тому продовжую відправляти в нокаут повітря, але за мить на моїх зап'ястках гарячі, великі руки, і я не встигаю розплющити очі, як опиняюсь впритул до міцного тіла і на мої губи натискають… Губи? Ілай… його аромат блукає довкола мене і я на мить забуваю, що він не тільки порушив беззаконно мій простір, але і те, що це проникнення до мого помешкання. 

   Розплющую очі. Дивлюсь. Тепло губ Ілая притиснутих до моїх, змушує мене насолодитись його діями. Його рука пірнула в моє волосся, і я застогнавши, заплющила очі. Трясця! Що я роблю? Що він робить? Я відштовхнула від себе хлопця і зрозуміла, що в цей самий момент - я опинилася перед ним в образі Єви. 

   — Вау! Очманіти! — Каже він і не відвертається. 

   Я швидко прикриваюсь руками, як тільки можу і починаю кричати.

   — Обернись! Негайно! 

   Ілай навіть не подумав зробити те, про що я вимагаю. Я намагаюсь тримати свої груди руками і так само прикривати ще більш пікантну частину свого тіла, продовжуючи кричати.

   — Золотко… 

   — Я тобі не Золотко! Обернись кажу! Я на тебе до суду подам! 

   — За що? За те, що я дивлюсь на тебе? — Запитує він і його очі іскряться збудженням та сарказмом. 

   — Прошу… повернись. — Мій голос забренів, а очі защипало. — Прошу… 

   На місце зухвалого погляду прийшло розгублення. Ми дивилися одне одному в очі, аж раптом він присів, і піднявши з підлоги рушника, випростався та простягнув його мені. 

   — Тримай.

   — Як? — В моєму голосі, все так само, лунають нотки розпачу та сліз, які от-от влаштують потоп.  — Повішай його і відвернись. Прошу. 

   Ілай хитнув головою і зробив, як я просила. Я швидко забрала рушник, і закутавшись у нього, нарешті почувала себе хоч трохи захищеною. 

   — Саммер… — Почав він, але я його перебила. 

   — Ще раз ти коли-небудь переступиш поріг мого дому - я реально подам до суду за проникнення на чужу власність. Поцілуєш мене ще раз - я… — Ілай розвернувся обличчям до мене, і ми знову дивилися в очі одне одному. Коли він так дивиться… з розгубленістю та здавалося б з щирим розкаянням - я втрачаю слова… вони випаровуються. Мені легше розмовляти з нахабним, впевненим в собі Ілаєм, ніж з тим, який зараз переді мною. Хоча це так, але я все-таки знайшла загублені слова і продовжила. — Поцілуєш мене ще раз - і це вже буде стаття -  сексуальне домагання. 

   — З першим я ще погоджуюсь… не варто було прослизати до будинку. Хоча… знаєш, - ні. Не погоджуюсь. — Його очі знову спалахнули тим вогнем, яким він обдаровував мене вже кілька разів - самовпевненість. — Ти дуже необережна Золотко. Ти забула зачинити двері на веранді, а я як законослухняний громадянин і твій хороший сусід вирішив перевірити чи все в тебе гаразд?.. Музика голосно грала… ти не відповідала, і я вирішив перевірити на другому поверсі.