Розділ 3. "Дорогою додому"

Ілай.

   Мен.

   ОЦЕ ЗНАЙОМСТВО! Мені пощастило з навіженою сусідкою. Вона не знає, хто я такий і на кого нарвалась. Я влаштую їй гарне літо з веселощами до рання. Тепер спокій їй лише буде снитись. Це я їй гарантую. 

   Увійшовши до будинку, я пробігся очима довкола себе і зрозумів, що тут треба буде все замінити - починаючи від шпалер до меблів. Все старе та не сучасне. Це слід виправити. Але спершу хоча б продуктів купити. Я дійсно поспішав, як зауважила моя скажена сусідка, тому всі речі залишились у коробках в мого друга Джона, у якого я орендував кімнату. Але час змін настав, мені потрібно було врешті-решт переїхати від нього. Тим паче, що у них зі Сьюзан все серйозно. Тож я на тій території третій зайвий. І до того ж, я не мав права водити дівчат до себе, коли мені було завгодно. Та й вечірки Сьюзан не дуже полюбляє. Це когось мені нагадало… мою скажену сусідку. Я таких ненормальних ще не зустрічав. Мені достатньо було завжди усміхнутись, щось миле сказати - і дівчина готова була виконати будь-яке моє бажання, але Саммер - це виняток із правил. Але ж справа не в мені. Це у неї не всі вдома. Не знає від чого відмовилась. Їй і гірше. 

   Я не можу сперечатись, що її блакитні очі, веснянки, золоте волосся та повні рожеві губи мене не залишили у спокої, але не до такого стану, щоб я проковтнув, все що вилітало з її ротика. Я ніколи нікому не дозволяв, щоб зі мною так говорили, а вона вирішила, що їй все можна. Що ж… ти попала Золотко. Попала. Буде весело. Сьогодні буде вечірка, але спершу - покупки. 

   Через півгодини я їхав у місто. Знову спека. Знову немає чим дихати. Відчиняю всі вікна і нарешті ловлю кайф від вітру, який залітає до салону. Я міг насолодитись швидкістю. Тут ні душі. Мій новий будинок реально наче на безлюдному острові… не зовсім безлюдному - під боком скажена сусідка, але це не проблема. Тепер проблеми в неї і все через те, що її занесло. Особливо, що стосується цілунку. Це зачепило. Дуже зачепило. Я і сам знаю, що більшість дівчат шукають вигоду, але мене це не зачипало, поки це все не було озвучено Саммер. 

   Ну дик йопт! Це не повинно мене зачіпати. Яке мені діло до того, що вона говорить? Закомплексоване, сіре мишеня, яке ніколи не пізнає, що таке справжній кайф. Тож… можна її лише пожаліти. Хоча… вона зовсім не сіра мишка. Вона відповідає своєму імені - літо. Хоча важко було зрозуміти, яка в неї фігура - я можу побитись об заклад, що теж нічогенька. Але, яке мені до цього діло?! Мене повинно турбувати тепер лише те, щоб зіпсувати її літо… може не лише - літо. Я ж сюди переїжджаю, тож… готуйся Саммер. 

   Доїхавши до міста, я зупинився біля маркету. Вийшовши з автівки, я одягнув окуляри і забрав назад волосся, яке від спеки липло до чола. Що за погода? Волога в повітрі така, що вся моя одежа присмокталась до тіла. 

   Увійшовши до маркету, я взяв візок і пішов між рядами. Перше, що я поклав до візка - блоки з пивом, кілька пляшок текіли і пляшку рому. Штовхаючи візок, я зупинився біля холодильника з водою, і діставши одну із пляшок, одразу відпустив кришку, і випив майже половину. Зачинивши холодильник та закрутивши пляшку, я кинув її до візка та пішов далі між рядами. За кілька хвилин у візку було все для бутербродів, сік, кава, коробка з яйцями і кілька пакетиків спецій, сіль та цукор.

   Діставши знову пляшку з водою, я зробив кілька ковтків. Якщо чесно я хотів облити собі голову і гадаю, що дівчина яка сидить за касою була б не проти цього. Її пильний погляд говорив мені про те, що вона тільки і мріє, щоб я пройшовся своїм батоном вздовж її каси. Все можливо… чому б і ні?! Але, я ще не закінчив з покупками, тож - зачекай крихітко. 

   Ще за десять хвилин, в моєму візку опинились пластикові  набори посуду, кілька чашок для кави, тарілки та набори з приборами для постійного використання. Ще додалось кілька пачок з чіпсами, баранцями та три пачки реберець. Я бачив, що на веранді є гриль, - тож можна насмажити м'яса. Дивлячись на візок, я хитнув задоволено головою і рушив до каси, де на мене вже зачекалися. 

   Що казати, - додому я їхав не лише з пакунками, але із номером гарненької касирки. Не скажу, що вона в моєму смаку, але чому б і ні?! 

   На півшляху, я побачив, симпатичну попку в шортиках, власниця якої зігнулась над автівкою. Відкритий капот з якого димиться. Явно перегрів. Як і зараз в мене в штанях. Апетитна - не те слово. Кругленька та апетитна. Цікаво, як виглядає хазяйка цього прекрасного бамперу?

   Зупиняю на узбіччі авто і виходжу з нього, знімаючи на ходу окуляри. Доходжу до того місця, яке мене привабило і запитую.

   — Привіт. Можу чимось допомогти? — Вмикаю усмішку і чекаю доки дівчина випрямиться, щоб зустрітись з нею очима. 

   Зупиняю погляд на золотавому волоссі, потім ясно розумію, хто ця бідося, яка смажиться під сонцем - бо її тачка димиться. Це моя навіжена сусідка. 

   Саммер підіймає нарешті на мене свої очі і важко стогне зі словами, які б я і сам із задоволенням сказав.

   — За що мені таке? 

   — І я "радий" тебе знову бачити. — Якщо чесно - радий. І все через те, що вона класно виглядає в шортиках, але це аж ніяк не стирає з моєї пам'яті інцидент, який відбувся вранці. — Бачу ти вже доїхала. — Засміявшись, я нарвався на гнівний та невдоволений погляд Саммер. 

   — Дотепно. Дуже дотепно. — Вона схрестила руки під грудьми, і я мимоволі задивився на западинку. — Що це ти робиш? — Хмикнула вона, забираючи руки з під грудей, суплячись від сонця та гніву. 

   — Золотко у мене є очі, у тебе є те, що нам хлопцям до душі. Вибач… я розумію, ти не звикла до такого… Але є таке слово, як сексуальність. І хто одягає такі шортики та декольте на блузці - повинен розуміти, що виробляє. — Хитаю головою, дражнячись з неї. Моє волосся падає мені на чоло, і я забираючи його, змушую навіжену сусідку задивитись на мене. —  О… хтось… закипає немов автівка на сонці… Це нормально, Золотко… це нормально.